"У "рогатих" особлива атмосфера": в тернопільських тролейбусах пасажири розповідають вражаючі історії

Впродовж дводенного саботажу роботи маршрутними таксі тернополяни мали можливість поглянути на рідне місто свіжими очима: зокрема, що всім припало до душі, по-новому оцінити поїздки у тролейбусах.

Як повідомляє "ПроТе", люди були приємно здивовані користуванням цим видом транспорту:

"Тролейбуси — це не маршрутки. У "рогатих" особлива атмосфера. Простодушності та безпосередності. Поїздки у них позбавляють одержимих думок про роботу, зайвої заклопотаності, нездорового поспіху, а деколи несподівано сфокусовують на чомусь іншому — неочікуваному, незвичному. Тут можна сісти на потріпане крісло, покласти рюкзак на коліна і слухати. Слухати.

"...Каже мені внук: "Бабцю, нащо вам та робота? Та ви копійки заробляєте". А мені хіба гроші потрібні? Казав мій покійний чоловік: головне не маєтки — здоров’я", — виправдовується кондукторка до пасажира. -"Справді, що там тієї зарплати. Мені важливо, щоби в чотирьох стінах не сидіти. Бо ж хіба витримаю самотою. Ще добре, коли дітям вдасться відвідати, а як ні… Ваші часто приїжджають?"

…Сухенька моторна бабуся заходить на кінцевій.

"Ох, добре, що встигла", — радіє. — "Бо сьогодні на дачі заночувала, а щодня правнуків бавлю, поки внучка на роботі".

А потім чомусь розказує, що народилася у Тернополі, перед самою війною. Мама прожила кілька годин після пологів й померла. Тато через кілька місяців пішов воювати.

"Мене залишили з бабусею. Коли Тернопіль бомбили, вона зі мною втікала до своєї доньки, моєї цьоці — у них хата нова, підвал просторий, було де заховатися. Та одного разу ніхто не прибіг. Цьоця перечекала тривогу — і до нашого обійстя. На подвір’ї лежала бабця, а під її тілом — заплакане немовля. Видно я таки мала жити.

Тата серйозно поранили вже наприкінці війни. Хірург десять годин витягував його з того світу. Вперше батька побачила через рік після Перемоги, привіз собі здалека жінку. Я мамою її ніколи не кликала, лише свою тітку. Всі намагалися мене перевчити, де там. Ввечері силоміць забирали мене з її дому. Тато з дружиною полягають спати, а я трохи почекаю і серед ночі до неї, до мами…"

На найцікавішому — її зупинка. Бажає здоров’я, виходить. А я дивлюсь на неї і чомусь уявляю маленьку заплакану дівчинку.

… У центрі кондукторка добуджується пиячка. Штовхає у плече, розпитує, куди йому треба. Чоловіки, що їдуть на роботу, добродушно підсміюються, обнадіюють її, що пасажир сам дасть собі раду.

"Аякже, можна подумати", — і собі усміхається жінка. — "Я якось одного ледве розтормошила, питаю де йому потрібно вийти… І він, знаєте, пояснив — у Теребовлі!"

…Перевізники страйкують і салон рогатого переповнений вщерть. Тернополяни втиснулися у нього й перетворили тролейбус в єдиний багатоголосий організм.

"Тіснота! Навіть по кишенях нереально пошарити", — регоче чолов’яга за моїми плечима.

Його друг, втиснений у вікно, іронізує:

"Нічого-нічого! Зараз усі гарненько розігріємось, а тоді зразу на свіже листопадове повітря! Заодно виторг аптекам влаштуємо. Ото вже бізнесмени втішаться".

Ні, тролейбуси — то не маршрутки!"

Нагадуємо, що 8 листопада маршрутки повернулися на вулиці Тернополя, щоб працювати за старими тарифами, однак лише до середи.

Тролейбуси Тернопіль історії
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі