Тернопільський учасник "Голосу країни" Володимир Трач розповів, яким досягненням пишається найбільше

Співак, музикант, актор, викладач вокалу – все це поєдналось у надзвичайно талановитій людині, тернополянину Володимиру Трачу. В інтерв’ю він розповів про свою творчість, злети та падіння та участь у проекті "Голос країни". 

"Пане Володимире, яким досягненням можете найбільше пишатися?"

"Мабуть тим, як розвивається моя професійна діяльність. Адже я роблю все своїми силами. Раніше тривалий час співав у колективі  "ManSound", жив, у так би мовити, розслабленому стані. Завжди були концерти, замовлення, від мене вимагалося лише приходити на репетиції та виступати. Але зважився на рішучий крок і покинув колектив для того, аби почати сольну кар’єру. Насправді це було дуже важко, зіштовхнувся з багатьма проблемами, та зараз я займаюся улюбленою справою, яка приносить мені задоволення".

"Залишити гурт "MansSound" було спонтанним рішенням?"

"У цьому колективі я провів 14 років свого життя, і знаєте, зовсім про це не шкодую. Мені поталанило, адже потрапив туди, будучи нікому не відомим студентом Київського університету культури та мистецтв. Про місце, яке я зайняв у "ManSound", мріяли  багато людей, але так склалося, що обрали саме мене. Та проходив час, і я відчував з кожним роком гостріше, що хочу виступати самостійно. Це була моя заповітна мрія ще з глибокого дитинства, можна навіть сказати, з дитячого садка мріяв про сольну кар’єру на сцені. І ось в один момент зрозумів, якщо я зараз не піду, то мені не вдасться реалізувати своєї мрії і так залишуся солістом гурту або піду викладати вокал. Було важко, ще рік після цього у мене була депресія і я не знав, що робити далі, але все налагодилось".

"Чи траплялося так, що Ви самі собі кидали виклик?"

"Моїм викликом самому собі якраз став мій вихід із колективу "ManSound". Я залишив безтурботне життя і пішов у нікуди. Бо знаєте, буває так, що людина залишає свою справу в більшості випадків тоді, коли вже має якісь напрацювання для наступного етапу свого життя. У мене ж на той момент не було нічого – ні пісень, ні кліпів, лише мій голос".

"Як до цього поставились Ваші рідні та близькі люди?"

"Вони мене підтримали, їм було, звісно, важко мене зрозуміти, адже замість чогось реального обрав аморфне і, так би мовити, по воді писане. Колектив мене також зрозумів, ми залишилися в хороших стосунках і досі спілкуємось".

"Кому найбільше вдячні?"

"Бог, природа і батьки подарували мені талант, і я його відчуваю в собі. За це я їм вдячний".

"У житті трапляються невдачі, в такі моменти кожен поводиться по-різному. Вас же негаразди вибивають із колії чи, навпаки, мобілізують?"

"Невдачі мене згруповують, і я починаю робити все і навіть більше для того, аби їх подолати. Чесно зізнаюся, ніколи не думав, що здатен на таке, ріс таким собі флегматичним хлопчиною, але потрапивши у різні непередбачувані життєві обставини, зрозумів, що здатен навіть рити носом землю. Ось так буває, що в стані стресу людина здатна змінюватись".

"За 5 років спроб мені все-таки вдалося потрапити до "Голосу країни"".

"Які умови вважаєте ідеальними для творчості?"

"Я з тієї категорії творчих людей, на яких впливає настрій та погода. Коли приходить натхнення, сідаю за фортепіано, творю і фантазую. Андрій Підлужний, коли пише пісні, пропускає їх через себе, йому це потрібно для того, аби створити черговий шедевр. Однак знаю творчих людей, які в цьому плані мені повна протилежність. Для прикладу NANNA (Яна Ковальова), з якою я співаю дуетом, якщо знає, що їй потрібно написати пісню, сідає і пише, незалежно від настрою і погоди".

"Ви співали з Яною Ковальовою на одній сцені під час телепроекту, і на цьому Ваша спільна робота не закінчилась. Що Вас поєднало?"

"Поєднав "Голос країни". Наш спільний дует "Я піду в далекі гори" запам’ятався усім. З ним нас запрошували виступати, і тоді я запропонував Яні записати щось своє, адже, окрім того, що вона талановита співачка, то ще й автор пісень. Яна погодилася і вже за 3 дні сказала мені, що написала пісню  "Серед тисяч людей". Проект завершився, і після цього ми випустили свою першу роботу. В доробку у нас є три спільних пісні, і я вважаю, що цього достатньо. Зараз Яна вступила у музичну академію в Стокгольмі, і я щиро їй бажаю успіхів, вірю, що там зможе проявити себе максимально. Вона справжній поліглот, складає пісні англійською, шведською, українською. На даному етапі співпрацюю з нею як з автором текстів".

"Коли я побачила Ваш виступ у проекті "Голос країни", то була щиро здивована тим, що Ви граєте на фортепіано, адже до того моменту знала Вас лише як співака. Ви самостійно опанували цей інструмент?"

"Це додатковий мій інструмент, який супроводжує мене протягом усього мого творчого життя. Спочатку я навчався у музичній школі за класом цимбали і додатковим музичним інструментом було фортепіано. Потім – у музичному училищі за спеціалізацією хорове диригування, де також грав на фортепіано. На хоровому відділенні Київського університету культури та мистецтв знову ж не обійшлося без клавішних. Цим інструментом я добре володію і можу собі підіграти. Знаєте, у мене є такий хист – я добре граю на слух, можу підібрати находу мелодію. Не у всіх музикантів це виходить, але я радий, що можу джазувати сам собі.

Ви говорите, що не знали про мою гру на фортепіано, я Вам більше скажу, навіть не всі мої друзі про це знали. На шоу "Голос країни" грав оркестр, музикантів з якого я добре знаю. І ось підходить момент мого виходу на сцену, несуть фортепіано і кажуть: "Зараз – Трач". А басист Антон зі щирим здивуванням говорить мені: "Володя, а ти впевнений, що граєш на фортепіано?" А я йому відповів: "Зараз ти це почуєш…" Тож, як бачите, навіть друзі про це не знали.

"В ефірі цього шоу Ви виконали пісню "Ніжно", автором тексту якої є Андрій Підлужний. У Вашому виконанні вона, звісно, звучала неймовірно чуттєво і в той же момент по-іншому, інакше від оригіналу. Чим був продиктований такий вибір?"

"Мабуть, це доля. Справа в тому, що музиканти, які приходять на попередній кастинг, співають багато пісень. Потім редактори та продюсери проекту обирають ту пісню, яка, на їхню думку, буде звучати гарно і підкреслить вокальні здібності співака. Так трапилось, що вони обрали саме цю пісню. Я, звичайно, зразу ж подзвонив до Андрія і розповів йому про це. Тоді буквально за ніч придумав, як буду її грати. Адже потрібно було не просто переспівати, а додати щось від себе. Я зробив ці переходи у приспіві вищими, бо в оригіналі вони йдуть донизу, так би мовити, переформатував її під свій голос. Багатьом тоді сподобалось моє виконання і таке бачення та відчуття цієї пісні, навіть хотів її потім записати у студії, але передумав".

"А чому передумали?"

"Цю пісню співав Андрій Підлужний, Тіна Кароль і Скрябін. Тобто було багато варіантів її виконання, тому я вирішив, нехай вона залишиться піснею з "Голосу країни"".

"Взагалі, на проект "Голос країни" Ви потрапили спонтанно?"

"Насправді, ні. Я розумів, що в шоу-бізнесі для моїх цілей потрібно, так би мовити, потрапити в "ящик". Тому цілеспрямовано ходив на кастинг кожного року. Відвідавши його учетверте і не потрапивши до ефірів, я сказав собі: "Стоп! Ну який зміст ходити туди кожен рік безрезультатно". Можливо, їм не підходила моя історія, адже це передусім шоу і їм потрібно щось таке, аби привертати увагу. І от відпустивши цю думку, я жив далі. Та одного разу пролунав телефонний дзвінок від каналу 1+1, вони сказали, що хотіли би побачити мене на кастингу. І тоді я вирішив, що піду востаннє, адже ця пропозиція пролунала від них. Ось так за 5 років спроб мені все-таки вдалося потрапити до 5-го сезону. Тому хочу сказати усім, хто сумнівається: йдіть і пробуйте. На своєму прикладі я переконався, що це можливо".

"Вашим тренером був Олександр Пономарьов, неважко було з ним працювати, адже видається, що він дуже вимогливий?"

"Насправді все, що відбувається перед екраном, трохи не так за кадром. Не було таких ситуацій, де б він проявив себе не як професіонал. Важко було самим із собою. Я ніколи так не хвилювався, як на цьому проекті. Пам’ятаю, як перед виходом на сцену в мене не лише тремтіли руки, а здавалося, ніби я увесь тремчу".

 "Наскільки мені відомо, зараз проживаєте в Києві, але Ви сам тернополянин. Чи є у Вас улюблені місця в Тернополі?"

"Можливо, відповідь буде попсовою, але для мене це набережна і центральна частина міста. Знаєте, я люблю Тернопіль і є його фанатом. Часто запрошував сюди у гості друзів. Ми приїздили з Києва, гуляли вуличками, орендували мікроавтобус і я возив їх Тернопільщиною, показував нашу природу, історичні пам’ятки, замки. Пишаюся тим, що я звідсіля родом. За своє життя об’їздив багато міст України і знаю, хто як живе. Хочу сказати, що Тернопіль – це одне із перших міст щодо краси і чистоти. Перебуваючи тут, почуваюся дуже добре, тихо, спокійно і затишно, ніхто нікуди не поспішає. Я тісно пов’язаний із цим містом, а моя рідна земля дає мені сил".

"Нещодавно вийшов у світ відеокліп на композицію "Не говори"..."

"У цій роботі режисером виступила Мирослава Ярмуш, вона ж і стала героїнею кліпу. Мирослава – донька українського поета та прозаїка Василя Ярмуша, слова якого покладено в основу пісні. Пісня зі своєрідним меседжем: слова надихають та можуть руйнувати все, що нас оточує. Промовчати у потрібний момент – це те, чого нам усім іноді дуже не вистачає. Бо є речі, про які говорити не потрібно. Інколи слова є недоречними. Ми довго розмірковували над локаціями для зйомок і обрали Тернопільщину, тому в кадрах можна побачити багато місцин, про які знає чи не кожен мешканець краю".

"Над чим зараз працюєте?"

"Робота музиканта  полягає в тому, аби не зупинятися. Навіть коли виходить якийсь кліп і здавалося б, можна відпочити,  це не так. Зразу ж після цього з’являються нові плани, ідеї, пісні. Зараз у мене на підході ще один кліп. Його знімав талановитий український режисер Влад Разіховський. Зйомки відбувалися під Одесою та в самому місті. У нас вже з ним була спільна робота у кліпі "Ти кохання мого життя". Зараз думаю над новими піснями, можливо, авторами текстів будуть тернопільські автори".

"Яка Ваша творча і життєва мета?"

"Вони об’єднані і це – сцена. Я живу нею. Для того, аби досягти задуманого, потрібно бути фанатом у хорошому розумінні цього слова. Може, хтось заздрить артистам, але це колосальна праця. На голову нікому нічого не падає. Будь-який артист, котрий чогось досягає на сцені, багато працює, і я знаю, як важко це дається".

"У чому різниця між популярністю та успіхом?"

"Популярність – миттєва. У мене вона була після "Голосу країни". Такий спалах – і ти прокинувся популярним, хоча я не вийшов у фінал і було всього три ефіри. Та попри це запам’ятався людям і мені не давали проходу на вулиці. Якось був випадок, коли у Львові до мене підійшла жіночка і каже: "Будь ласка, не зупиняйтесь і співайте далі". Такі слова додають сил творити, і ти стверджуєшся в тому, що зробив правильний вибір. Для артиста популярність завжди важлива, адже це такий зворотний зв’язок зі слухачами, він необхідний для поштовху, коли артист це бачить, він розуміє, що його творчість цікава й потрібна. Згодом у мене вона зникла, з’явилося нове шоу, нові герої. А якщо говорити про успіх, то до нього людина йде протягом усього життя. Не може бути постійної висхідної лінії, є злети, а є падіння, і я це добре розумію".

"Де черпаєте натхнення?"

"Від людей, від знайомств, спілкування і всього позитивного. Я по житті видаюсь більш позитивним, ніж є насправді. Інколи примушую себе позитивно дивитися на світ незважаючи на те, що зараз відбувається в Україні зокрема. Дивлюся менше новин, там в основному негатив, однак не скажу, що я відірваний від світу. Просто фільтрую ту інформацію, щоби тримати позитив, бо без нього у творчості ніяк".

"Чим взагалі, окрім музики, Ви цікавитесь, як відпочиваєте?"

"Дуже люблю мандрувати, історію та архітектуру. Для мене неприйнятний такий вид відпочинку, як лежати десь на пляжі і нічого не робити. Увесь час хочу споглядати щось нове. Востаннє відпочивав у Вільнюсі. Там проживають мої близькі друзі. Вже не вперше відвідую це місто, раніше часто там бував із концертами, але ознайомитися з ним більш ґрунтовно не доводилось. А цього разу зміг там пожити, погуляти містом та в цілому подивитися країну. Потім ми з друзями взяли авто і поїхали в Ригу й Таллінн. Мандри для мене вкрай важливі, у них я заряджаюсь енергією".

"А де б ще хотіли побувати?"

"Дуже хочу відвідати Норвегію, мене вабить та природа, фіорди. Також би хотів побачити Австралію та Нову Зеландію. Пам’ятаю, як Андрій Данилко розповідав мені із захопленням, як він їздив в Австралію на гастролі. Я також загорівся ідеєю побачити цей континент. Дуже класно, коли робота збігається з хобі, і окрім того, що ти виступаєш на сцені, гастролі дають тобі можливість побачити увесь віт. Це кру-у-уто!"

"З ким із артистів хотіли би заспівати дуетом?"

"З Андрієм Підлужним. Цей дует має бути, ми давно дружимо, давно це плануємо, я співаю його пісні, та й голоси у нас зливаються. Тому це пріоритет номер один".

"Ви часто згадуєте про Андрія Підлужного. Як Ви з ним познайомились?"

"Він для мене, як брат. Бувають моменти, коли приходить період спустошення, і тоді я відчуваю його підтримку, він мені допомагає. Дуже вдячний йому за все. Хоча ми обоє родом з Тернополя і наші будинки знаходяться буквально поруч, познайомилися з ним у Києві. Його дружина запросила мене до них у гості. Мені справді пощастило, що у мене є такий друг. З ним дуже часто зустрічаємось. Для багатьох музикантів – він справжній гуру".

"Ваш перший кліп у сольній кар’єрі був на пісню "Знаєш", автором якої є саме Підлужний…"

"Андрій часто розповідає історію цієї пісні. Але я вам зараз розповім про кухню артиста, як вона визріває. Бо здається, нібито неважко, є пісня, є голос, але це не так. Цю пісню я записував та перезаписував півроку. В процесі вона зазнала і зміни аранжування.  На це пішло багато часу та нервів. І постійно щось було не так. Мабуть, я її до кінця не відчував, а Андрій хотів, щоби я пропустив її через себе. Та ось одного разу він прийшов до мами і включив їй цю пісню у моєму виконанні, і вона каже йому: "Синочку, ти так гарно заспівав". А він їй відповідає: "Мамо, це не я співав". Після цього з’явився кліп. Ми його знімали, мабуть, в одну з найхолодніших зимових ночей під Києвом, я був у тонкому пальто і так замерз, що думав, зранку з ліжка вже не встану".

"Ще кілька років тому українській пісні було дуже важко на радіо та телебаченні, м’яко кажучи, її вважали не дуже конкурентоспроможною. Як думаєте, завдяки квотам на радіо, ситуація змінилася?"

"Однозначно, що так. Як тільки це все починалось, то багато музикантів і продюсерів були дуже налякані тією ситуацією. Вони не знали, що буде далі. Я ж почувався спокійно і був упевнений, що для української музики все закінчиться добре. І тепер ми маємо багато дійсно якісної україномовної музики".

"У Вас не було в планах заспівати щось російською?"

"На цій мові у мене є одна пісня, і більше я не планую. Не відчуваю в цьому потреби. Більше задоволення мені приносить спів рідною мовою".

"Ви берете участь у фестивалі "Вставай, сонце". Розкажіть про нього трішки більше?"

"Кожних вихідних їду з Києва до Тернополя. Це все крейзі-ідея Підлужного, бо в наш час таке придумати – це одне, а втілити на практиці – зовсім інше. Цей фестиваль поєднав у собі назву однойменної надзвичайно відомої пісні, якій уже виповнилось 25 років, та місцеві молоді таланти. Він проводиться кожних вихідних у різних районах області. На сцені будинків культури виступають талановиті діти з усіх куточків району. Нещодавно на одному з таких концертів на сцену вийшов маленький хлопчик з акордеоном та його учитель – чоловік у дуже поважному віці. Коли вони почали грати, в мене перехопило дух, я був заворожений і не до кінця навіть міг усвідомити, що в якомусь маленькому селі на Тернопільщині росте така талановита дитина, а його старенький вчитель вкладає у нього все і навіть більше. Це було неймовірно.

Насправді цей фестиваль дуже потрібен, бо по собі знаю, як необхідно мати той перший поштовх, знати, що тебе побачать і твій талант оцінять по заслузі. Така можливість виступу не дасть талановитій дитині зупинитися і закинути все.

Після того, як об’їдемо всі райони області, плануємо провести міжрайонний батл у Тернополі, де вже творчо битися будуть найкращі представники. Це дуже цікавий проект, зрозуміло, що не все і не завжди йде, як задумано, але це ж уперше. Зараз до мене почали звертатися багато людей з інших областей України з пропозицією провести подібний фестиваль у них".

"Чиєю творчістю Ви захоплюєтесь, можливо, є хтось зі співаків чи композиторів, які вплинули на Ваше становлення як співака?"

"Я все дитинство ріс на народній музиці, вдома завжди співали українських пісень. Коли трішки подорослішав, випадково почув Стіві Вандера і захопився, потім була Вітні Г’юстон. Тоді був такий час, коли ще не було дисків, лише касети. Мама їздила до Польщі, продавала світильники  і я їй замовляв касети з цими виконавцями. Коли прийшов у "ManSound", на мене звалився, так би мовити, великий пласт світового джазу. Тому як співак формувався на основі міксу української народної пісні, американських виконавців та світового джазу".

"Наскільки мені відомо, Ви викладаєте вокал…"

"Так, на той момент, коли я починав це робити, то на меті мав отримання заробітку, щоби хоч трохи протриматись на плаву. І незважаючи на те, що у мене зараз активна фаза творчої діяльності і я міг би обійтися без викладання, та все одно продовжую, мені це подобається. Зараз викладаю у вокальній школі Олександра Пономарьова. Окрім цього, ще й озвучую мультики. Це дуже цікава для мене робота.  Я ж закінчив акторську студію і в мене було декілька вистав, згодом спробував себе у серіалах та кіно. Після цього мене запросили як вокаліста озвучувати дитячі мультики. У "Качиних історіях" звучить мій голос. Ніколи не міг подумати, що, дивлячись у дитинстві цей мультик російською мовою, бо іншого озвучення тоді не було, мине якийсь час і я буду чути свій голос в українській версії, яка пішла в люди".

"А де пройшло Ваше дитинство? Що найбільше запам’яталося?"

"У піонерському таборі. Раніше він називався "Зорепад", а зараз там розвалини. Там проводив своє літо. Насправді у мене було мало вільного часу. Займався народними танцями в ансамблі "Сонечко" у ПК "Березіль", потім – у "Червоній калині". Якийсь яскравий спогад виділити важко, вони всі цінні. Хоча, мабуть, це мої перші гастролі, пов’язані з танцями, тоді я вирушив із колективом в Болгарію. Звісно, був період, коли трохи занурився в себе, але навіть тоді знав, що сцена – це моє життя".

"Ви співаєте ліричних пісень і робите це так самовіддано, що у мене так і вертиться на язиці запитати, чи вільне Ваше серце?"

"Не буду приховувати. Так, вільне. Хоча шоу-бізнес має свої закони й інколи артист, який щасливий у шлюбі, виховує дітей, лукавить і створює собі імідж самотнього чоловіка, який у пошуку. То я не такий і говорю відверто".

"Чи є у Вас ідеал жінки? Взагалі, якою повинна бути та, що сподобається Володимиру Трачу?"

"Схожа на мою сестру. Насправді, ідеали можуть бути різними, можна перечислити багато рис, особливостей характеру чи зовнішності. Але в житті це так не працює, можна мати ідеал, але закохуємось ми найчастіше в ту повну протилежність".

"Які якості найбільше цінуєте в людях?"

"Доброту та щирість. Саме такою була моя бабуся. Добрішої людини в цьому житті я не зустрічав. Не пам’ятаю жодного дня, коли б вона була зла чи нервова або без настрою, мені її бракує…"

Детальніше читайте у "Номер один".

Голос країни учасник досягнення
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі