Тернополянка розшукує на вулицях людей із непересічною зовнішністю (ФОТО)

19-річна тернополянка Анастасія Зазуляк — надзвичайно щира й відверта співбесідниця. Спілкуватися з нею легко та просто. Під час розмови вона й сама неодноразово підкреслює наскільки важлива для неї ця справжність: в емоціях, сприйнятті себе, у тому, над чим працюєш.

Чи не тому світлина Насті, що з дитинства захоплюється фотосправою, завоювала відзнаку у почесному міжнародному конкурсі "Siena International Photo Award". Навіть більше, дівчина стала єдиною учасницею із України, яку відмітило журі професійних фотографів.

"Настю, розкажіть детальніше про свою участь у конкурсі".

"Інформацію про нього я знайшла випадково в Інтернеті. Конкурс проводили вже четвертий рік, але я взяла участь вперше. Усі категорії цього престижного змагання були платними, тільки єдина — для учасників до 20 років — безкоштовною. Тож саме під нею я відправила п’ять своїх фотографій. Те, що я у числі переможців та запрошена на церемонію нагородження, дізналася не одразу: усі повідомлення від оргкомітету потрапляли у папку "спам". Що трапилося, зрозуміла потім, бо організатори надсилали мені все більше й більше листів. Тож наприкінці жовтня я змогла побувати на підбитті підсумків конкурсу в італійській Сієні. З’ясувалося, у ньому "змагалося" більш, ніж 48 тисяч зображень від авторів зі 156 країн світу".

"Чим запам’яталася Вам поїздка?"

"Насамперед людьми. Я познайомилася з фотографами із Китаю, Німеччини, Польщі, Італії. Всі вони — дуже творчі, спілкування з ними надихнуло творити далі, не зупинятися на здобутому. Зокрема мене дуже мотивувала історія жінки з Нідерландів. Вона тридцять років працювала в офісі, але згодом вирішила спробувати себе у фотографії. Зараз їй більше 50 років і вона працює фотографом. Це не тільки її захоплення, але й основна робота. Вона не побоялася змінити професію у такому віці.

Завдяки досвіду цієї жінки я впевнилася, що вдосконалюватися ніколи не пізно. Зараз ще навчаюся на юридичному факультеті ТНЕУ, тому часу на фотографування не завжди вистачає. Втім якщо у людини є бажання та хороші ідеї, то все можна реалізувати".

"Поділіться історією створення своєї переможної світлини".

"Її я зробила приблизно два роки тому, вона має назву "Дитяча турбота". У той день я знімала хрестини хлопчика. Цю подію його рідні святкували в ресторані. Діти гралися, мені було дуже цікаво за ними спостерігати. Варто підмітити, що головна героїня світлини дуже емоційна. У якийсь момент дівчинка сказала своїм подружкам "Тихо", бо її братик у той час спав. Саме цей кадр мені і вдалося "впіймати".

До речі, я люблю фотографувати дітей, бо у них можна побачити непідробні емоції. Дорослі часом приховують їх, бояться бути справжніми. А діти — завжди такі, якими є".

"Знаю, Вашою перемогою завдячуєте і тернопільській Станції юних техніків…"

"Вперше на фотостудію "Ікс-позиція", що діє на Станції юних техніків, я прийшла приблизно чотири роки тому. Тепер керівник "Ікс-позиції" Василь Стрижко є моїм другом і наставником. Саме Василь Леонтійович розповів мені про різні фотоконкурси, запропонував подавати свої роботи. Розпочинали ми з тернопільських, обласних, потім уже пішли всеукраїнські та міжнародні. Завдяки конкурсам та перемогам у них я відкрила для себе світ можливостей, переконалася, що не треба боятися показувати людям свої роботи".

"Що Вас надихає фотографувати?"

"Люди. Тому що здебільшого спеціалізуюся на фото людей, портретних зйомках. Як уже згадувала, із задоволенням знімаю дітей. Радо працюю з близнюками. Ще одна моя давня пристрасть — веснянкуваті й рудоволосі. Раніше вважалося, що таку особливість треба приховувати, а тепер це дуже цінується. Мене надихає непересічна зовнішність. Натуральність. Природна краса. На ранньому етапі своєї творчості й узагалі мала принцип — знімала людей без макіяжу. Звісно, зараз уже не так, відійшла від цього. Загалом же мене надихають ті, хто вміє бути справжнім у кадрі".

"Маєте цікаві історії, пов’язані з улюбленою справою?"

"Таких чимало. Навіть з багатьма друзями мене пов’язала фотографія. Нерідко траплялося, що зустрічала незнайомців — і не могла пройти мимо. Зрештою, згодом таки фотографувала їх. Це у мене ще з 14 років — можу зупинити когось на вулиці і запропонувати зйомку. До речі, тернополяни на мою пропозицію часто погоджуються".

Детальніше у "ПроТе".