"Нове покоління голосуватиме за ідеологію": кандидат у нардепи, тернопільський політик Іван Тарасов (ФОТО)

На противагу великій кількості політичних діячів, котрі вже встигли заробити сумнівну репутацію своїми демагогічними заявами, виокремилися політики нового покоління, ладні працювати заради процвітання суспільства у перспективі. Вони готові не гнатися за короткочасною популярністю, а налаштовані тяжко працювати, вибудовуючи безвідмовний механізм добре впорядкованої держави.

До таких політиків належить 24-річний Іван Олегович Тарасов, член Ліберально-демократичної партії України. Правознавець, випускник університету імені Ярослава Мудрого. У Тернополі він балотується від мажоритарного округу №163.

В ексклюзивному інтерв’ю молодий політик розповів сайту 0352.ua, які фундаментальні проблеми, на перший погляд не дуже помітні, потребують негайного вирішення, щоб полегшити і уможливити розгляд вже проблем поточних і злободенних:

"Ліберально-демократична партія України існує із 1992 року. Більшість партій дивляться, на що суспільство має попит. Однак наша партія є ідеологічною. Тобто розроблена чітка концепція, викладена у літературній формі, де вказано, за що саме члени партії борються. З часу здобуття Україною незалежності вже минув певний період, однак попри існування ідеологічних партій, самого попиту на ідеологію поки не було.

Скажіть, шановний журналісте, ви хочете жити в цій державі?"

-Гадаю, що так.

"А в країні? От бачите… Країна – це чітка територія, де проживають народ, нація. Де є природні ресурси. Де є гарна природа. А держава – це організація, яка керує людьми. В неї є політична ідеологія. Політичний курс економіки. Сказавши, що хочете жити в цій державі, ви навряд чи розумієте, в якій ідеології вона знаходиться. Чи вона порушує ваші права? Чи вона надає вам доступ до своїх баз даних? Чи вона втручається в економіку чи не втручається? Отут є проблема. Саме в розумінні.

Перед суспільством зараз постали основні задачі: перше, чітко визначатися із формами правління. Яку нам треба форму правління: республіку чи монархію. Адже республіка має президентську владу або парламентську владу. Або президентсько-парламентську владу, або парламентсько-президентську. Або сильну президентську владу. Від вибору залежитиме, хто саме буде вирішувати проблеми.

Далі слід визначитися із самою демократією. Слід вирішити, як будуть обиратися на посади люди в ці органи. Є три види демократії: представницька, пряма демократія і нова електронна. Треба чітко визначитися, яку демократію ми хочемо. Якщо представницьку, то тут ми обираєм представника. Він представляє інтереси певних груп суспільства.

Пряма демократія - це коли весь народ на зборах чи на референдумі голосує, і представника вже немає, є відповідальні особи, які пильнують, щоб рішення стало законом, але вони не захищають цей закон, вони його просто втілюють або також через референдум скасовують. Але тоді референдум передбачає повну відповідальність народу та відсутність звітів.

Тоді ж як електрона демократія – це голосування через інтернет, вдома, коли вже не треба ходити до дільниці.

Якщо представницька демократія передбачає звіти, обрання і відповідальність за своє рішення, де громадяни можуть критикувати обраного політика, то при прямій демократії та електронній демократії критикувати можна тільки сам народ, а відповідальні за втілення закону особи не мають ніякого відношення до самого прийняття рішення. Тому критикувати їх є недоречним. До того ж, більшість громадян керуються емоціями, на них діє пропаганда, що впливає на рішення голосувати за чи проти. У них відсутні власна думка чи аналіз.

Третє, що слід розглянути, – це ідеологія. Тобто як буде суспільство жити. Наприклад, чи надати суспільству можливість відкривати бізнес. Чи навпаки: держава повинна втручатися в бізнес, щоб саме вона створювала робочі місця, а населення просто вже залучалося, як працівники. Є різні приклади від економіки до права людини.

Наявні різні ідеології: консерватизм, лібералізм, соціалізм, капіталізм, анархізм. Але ці ідеології заплуталися. А ще більше заплуталися в цій мішанині самі громадяни".

-Яка причина виникнення цієї ідеологічної мішанини? І як можна вирішити цю складну ситуацію?

"У нас є відповідь: причиною є відсутність чітко сформульованих питань ще на початку нашої незалежності, адже не проводилося навчання з населенням, щоб виробити у нього вміння розрізняти ідеології. Саме через це зараз існує така мішанина, а політики переймаються виключно рейтингами, не розкриваючи свою ідеологію. А часто в них її і нема.

На жаль, за майже 27 років незалежності України попиту на ідеологію, як не було, так і нема. Ми, громадяни, не розуміємо, що твориться, а ідеологія викликає сміх, назви незрозумілі, а самі назви партій не відповідають ідеології. Тому виникає недовіра до влади, нема світлого майбутнього в цій країні, нічого не міняється. Всю свою свободу і власні думки ми воліємо передати в руки одній людині. Щоб ця людина вершила правосуддя, посадила злочинців і навела порядок. Але це не демократія, це авторитаризм. Коли одна людина тримає у своїх руках повноваження всіх гілок влади. Громадяни України не дивляться на ідеологію, вони хочуть швидких змін, щоб всі негаразди вирішував Вождь".

-Що в першу чергу варто було б знати простим українцям про ідеології політичних партій?

"Якщо дивитися на втручання держави в економіку, то тут необхідно розрізняти соціалістів і капіталістів. Капіталісти вважають, що люди все здатні зробити самотужки. Люди самі себе зроблять щасливими. Самі знайдуть роботу, самі організуються. Головне, щоб держава зробила найнижчі податки та при цьому працювали правоохоронна система і закони. А соціалісти вважають навпаки, що ні. Не всі люди здатні стати бізнесменами, тому треба їм допомагати. І якщо держава не буде допомагати, то різниця між багатими і бідними завжди зростатиме. І за допомогою високих податків на бізнес треба надавати оцю допомогу. Отака ситуація.

Далі потрібно відрізняти питання щодо прав людини у лібералів і консерваторів. Ліберали- це прихильники ідеології свободи. За що ліберал? За свободу людини, яка не визнає домінування колективізму над індивідом. Соціалісти за колективізм.

А консерватори вважають (так історично склалося), що коли людина свобідна, то це людина небезпечна. Бо така людина може робити все, що захоче. Тому треба обмежувати свободу, щоб була стабільність і збереження традиції. І навіть тут виникає питання, що краще традиції чи прогрес?

Тому ми, ліберальні демократи, так називається наша партія, Ліберально-демократична, вважаємо, що найперше: потрібно зробити чіткі закони, які передбачатимуть, хто за що відповідає.

Якщо суспільство прагне жити за республіканського ладу, то ми підтримуємо саме парламентсько-президентську республіку, де президент відповідає за міжнародну політику, а парламент відповідає за бюджет і закони. І все. Ніхто не втручається в чужі повноваження. А в даний час політики нав’язують ідею "сильної руки", коли має з’явитися авторитарна людина, яка посадить олігархів, корупціонерів. Або навпаки, хочуть віддати можливість вирішення всіх питань народові.

Далі потрібно нарешті визначитися, яку демократію будувати, хоча зараз існує представницька демократія, але вона невдосконалена, вона ніколи не працювала.

Потім йде ідеологія. Тут вже кожна партія розказує, за що вона бореться. Чи за втручання у ринок чи за невтручання у ринок, чи за свободу чи за обмеження свободи. Кожна ідеологія має свої плюси та мінуси. Але, на жаль, всі політики кажуть: ми не ліві, ми не праві. А це і є основна задача. Якщо це лівиця, соціалісти, вони борються за права працівників.

Якщо ви є працівником якоїсь фірми чи держустанови і проголосували за соціалістів, то вже знаєте: ух, у мене скоро буде підвищення зарплатні. У мене підвищуються соціальні пільги гарантії.

А на всі ці пільги та надбавки звідки мають братися кошти? Точно не з МВФ чи кредитних міжнародних агенств. А з податків, але вас це не цікавить, бо ви ж не бізнесмен. Відповідно податки піднімаються для підприємців, і вони зляться. А якщо податки піднімаються для підприємців, то це означає, що економіка не розвивається.

Якщо ви проголосували за капіталістів (не плутайте із лібералами, бо лібералізм – це свобода), отже, зменшиться бюрократія, вам легше буде відкрити свою справу, наприклад, випічку. Але щоб зменшити податки, необхідно урізати пільги. Отака, на жаль, реальність.

Ми ліберальні демократи вважаємо, що треба зробити чіткі закони, які точно передбачатимуть, хто за що відповідає. Якщо це народний депутат, то він пише закони та репрезентує свою ідеологію. Якщо це місцевий депутат, то він старається, щоб його місцевий округ, його вулиця були розбудовані, щоб там були дитячі майданчики та все інше. Але він не займається законами і ідеологією він господарник.

Тільки законодавчий орган регулює співвідношення громадянина з громадянином, коли є якийсь конфлікт, вони не можуть дійти згоди, то йдуть до суду. Де суддя не вирішує, як сказав би народ, що Василько чесний, а Іванко брехун, а тільки за чинними законодавством вирішує їхнє питання. Зрозуміло, одна сторона завжди буде незадоволена, або навіть обидві сторони можуть сказати, що суддю підкупили, але це і є процес врегулювання конфлікту.

Те саме і у співвідношенні державних установ між собою, тобто Кабінет міністрів із адміністрацією президента. Парламент із Кабінетом міністрів і так далі. І лише за чинним законом вони повинні між собою працювати. Так само і взаємозв’язок держави і громадянина. Наприклад, чи може громадянин отримати інформацію із архіву СБУ чи не може. Треба вибрати, приміром, чи націоналізм або анархізм, коли людина робить все, що хоче. Чи такий лад, коли владу і державу критикувати не можна, адже держава має бути сильною, і її треба всіма способами підтримувати, які б вона рішення не прийняла.

Основні завдання: чітко встановити форму правління. Удосконалити закони. Та репрезентувати ідеологію.

Бо зараз громадянин не може зрозуміти, щоб знати надалі, що саме народний депутат і місцевий депутат роблять, тільки освіта може надати ці відповіді, і в школах обов’язково треба ввести політологію з 10 класу. Бо громадяни не читають літературу, яка допомогла б пролити світло на всі ці питання. Вони зайнятті заробітком грошей".

-Що ви збираєтеся протиставити більш досвідченим політикам, аби зацікавити виборця?

"Ідеологію. У мене є своя позиція. У наших конкурентів своє бачення. А вибори це реалізація, коли виборці обирають якусь оцю ідеологію. Ми помірковані ліберали. Ми стратегічно обмірковуємо, чи суспільству потрібно щось чи ні. Ми за права людини тощо. Але, наприклад, якщо людина курить в громадському місці, то це може шкодити оточуючим, особливо, якщо у когось із них вже є захворювання. Тому ми вважаємо, що це право ми повинні обмежити, але виділивши для курців окреме місце куріння.

У соціальних мережах, при зустрічах із виборцями ми будемо звітувати про свої рішення, бо ми вважаємо, що заборонити курити у громадських місцях – це правильне рішення.

Зрештою я йду не служити народу, я йду творити закони і бути представником. У моїй програмі є пункт щодо захисту волонтерів та створення круглих столів з профспілками та громадськими організаціями. Адже кожна з них має свого представника, і їх цікавлять свої проблеми, їм не хочеться слухати загальні, українські. Це не означає, що вони проти вирішення цих проблем, але вони також хочуть, щоб конкретно їхні проблеми були вирішені".

-Які ваші погляди на медичну реформу?

"Ми, ліберальні демократи, вважаємо, що треба мати змішану систему, де є: державні медичні заклади і приватні медичні заклади, де кожен громадянин сам вирішує, куди звернутися. Є громадяни, які не довіряють безоплатній медицині, вони вважають, що безплатна медицина має старе обладнання та хамське відношення до пацієнтів. Тому вони ідуть до приватника й отримують там ті якісні послуги за конкретну плату. А громадяни, які мають низький дохід отримують безоплатну медичну послугу від держави, бо оплатити приватника вони не можуть собі позволити.

До речі, ми ліберали, капіталісти кажемо "низький дохід", бо середній клас, низький клас,- це термінологія соціалістів. Після того, як ви отримали зарплатню, бухгалтер вирахує податки, а вже тоді видає зарплатню, отже, після того, як ви отримали зарплатню, ви оплачуєте комунальні послуги, а вже після оцих процедур ви маєте кошти. Далі з цих отриманих коштів ви самі вирішуєте, куди їх потратити, чи ви купуєте продукти, чи вирушаєте у подорож, чи окультурюєте хату.

Що більше у вас коштів, то більше ви належите до людей із середнім доходом. А людина із середнім доходом може дозволити собі те, що вона хоче: від подорожування за кордон раз у рік, до купівлі нового брендового одягу, вона має вільний час.

А от щодо людей з низьким доходом, яких, на жаль, зараз дуже багато. Вони не можуть задовольнитися багатьма речами від модного одягу до подорожі. Така людина шукає додатковий дохід, економить і не має часу на всякі дурниці. Ми вважаємо, що держава повинна подбати про таких людей, надаючи їм соціальні програми, а також створюючи умови для того, щоб громадяни переходили з низького доходу до середнього. Навіть соціальні програми не допоможуть, якщо умови не створюють можливість отримувати середній дохід. Багато громадян хочуть працювати, заробляти, а не бігти по довідках в різних державних установах за цим фундаментальним правом".

-Які найбільші проблеми в нашій державі були спричинені відсутністю правильної освіти?

"Якби у 1991 році було поставлено питання належної освіти, то зараз би не виникнуло тих конфліктів, які обертаються довкола української мови. Слід формувати 5-10-річні навчальні плани. Робити акцент на кваліфікацію і так далі…

І повільно буде все налагоджено. Натомість політики зосередилися на двомовності. То чому не впроваджувати усюди ще й польську мову, адже багато мешканців Західної України володіють польською? Або англійську мову? Мова – це просто комунікація між людьми, а в бізнесі це комунікація між покупцем і продавцем, щоб продати товар чи домовитися про співпрацю. Також слід розмежувати тему мови між державою і людьми. В державних установах державна мова одна українська, а в побутовому чи в бізнесі кожен сам вирішує, на якій мові спілкуватися. Ми живемо у 21 столітті, де світ став ще відкритішим і доступним для подорожування і ведення бізнесу.

Ми ліберальні демократи за захист свободи особистості, за республіканську форму правління, за представницьку демократію але вважаємо, що для здійснення на практиці головного принципу лібералізму — забезпечення права індивіда на самовизначення і самореалізацію — не завжди достатньо тільки його власних зусиль.

Саме держава має забезпечувати гармонізацію суспільних відносин через закони. Створюючи, удосконалюючи чи ліквідовуючи їх. В боротьбі з дискримінацією, монополізмом, слід забезпечити рівноправ'я, створювати рівні можливості для всіх громадян незалежно від доходу, одночасно оподатковуючи ринок приємними податками для надання соціальної допомоги тим, хто її потребує.

На сьогоднішній день існує серйозний конфлікт між інтересами бізнесу та інтересами суспільства, де різниця між доходами громадян – це і є загроза для нашої демократії, вже не говорячи про великий бізнес, який і так впливає на державу. І щоб зберегти демократію та розумітися в ідеологіях та голосувати не з емоціями, треба обов’язково ввести політологію в навчальних закладах і не міняти оцей шлях.

Оскільки виросте нове покоління, яке зразу розпізнає популістів, яке буде активним на виборах та голосуватиме за ідеологію, а не за прості популярні назви чи за особу. Вже не говорячи про нерозуміння, що це таке. Насміхання з назв та розчарування зникне, вже не говорячи про 355 партій, які зараз зареєстровані і реєструються далі, міняючи свою ідеологію на кожні нові вибори".