Пастух Тарас: «Для мене війна не закінчилася, а перемістилася у стіни парламенту»

2014-ий рік. Російські військові під виглядом мирних жителів Донбасу на військовій техніці перетинають східний кордон. Розграбована та демотивована українська армія не готова дати відсіч, тому кидає клич і оголошує мобілізацію. Успішний підприємець з Тернополя, депутат, батько чотирьох дітей Тарас Пастух збирає речі і йде у військкомат. Ані вмовляння рідних, ані застереження друзів не переконали чоловіка. Уже за кілька місяців у складі 128-ої бригади він опинився на передовій. З того часу почалася його особиста війна проти ворога, як внутрішнього, так і зовнішнього.

Поки Тарас воював на Сході колеги запропонували висунути його кандидатуру до Верховної Ради. Він дав згоду, але повертатися додому задля кампанії не став. Вважав, що на передовій буде кориснішим. Тому друзі та рідні Тараса взялася проводити кампанію без нього.

У жовтні 2014 року тернополяни зробили вибір. Свою безпеку та захист довірили бійцю Тарасу Пастуху. Коли у листопаді новообраний депутат їхав у столицю складати присягу, його побратим Женя Герасевич надіслав йому повідомлення: «Війна не тут, війна - в Києві. Якщо б війна була тут, ми б її давно закінчили. Ми віримо в тебе. Не підведи, брате».

Ці слова закарбувалися у пам’яті Тараса Пастуха, бо уже за кілька місяців – у лютому 2015 року - він втратив свого товариша. Женя разом з двома побратимами вийшли на пошуки зниклого бійця Миколи. Його знайшли, але всі троє рятівників загинули.

На жаль, це була не єдина втрата 128-ої бригади. Зниклих безвісти побратимів і тих, хто не вийшов живим з Дебальцівського котла Тарас шукав у моргах Дніпра, Бахмута та інших міст. У купі обвуглених тіл він знаходив своїх бойових товаришів і повертав їх рідним додому.

Лише після того, як родини побачили своїх рідних і змогли з гідністю провести їх у кращий світ, Тарас приступив до роботи в парламенті.

Найгарячіші точки, втрата побратимів поставили відбиток на світогляді Тараса Пастуха. Тому у парламенті він продовжує працювати у сфері національної безпеки.

За п’ять років роботи став одним із найавторитетніших експертів, бо про проблеми українського війська знає не з чуток. Каже, що не може підвести хлопців, з якими пліч-о-пліч боронив країну. Допомогти їм та їхнім родинам сьогодні його святий обов’язок.

- Для мене війна не закінчилася, а перемістилася у стіни парламенту. Росія продовжує атакувати. Робить це різними способами: мілітарно, інформаційно, через підконтрольних політиків. Я не впевнений, що у новому парламенті будуть депутати, готові протистояти цим атакам, - каже Тарас Пастух.

Протягом п’яти років він займається супроводом справ та захистом військових в українських судах.

- Найбільшою загрозою є те, що сьогодні українські військові відбувають покарання за захист своєї країни. Ці звинувачення висуває наша прокуратура, а вироки виносять наші суди. Військові стали українськими заручниками в українській державі. Саме таким солдатам я намагався максимально допомогти, в першу чергу, в правових питаннях. Я залучений до десятків справ, відвідав безліч засідань, заявляв десятки клопотань про поруки, - розповідає Тарас Пастух.

Народний депутат до сьогодні підтримує тісні зв’язки з родинами загиблих побратимів. Саме їхні слова стали визначальними, коли він приймав рішення щодо балотування до наступного парламенту.

«Мій чоловік одразу написав Тарасу повідомлення: «Якщо не ти, то хто», - розповідає мати загиблого героя Євгена Герасевича – пані Тетяна.

Відчуття обов’язку та відповідальності перед своїм хлопцями не дають Тарасу Пастуху зупинитися ані на мить. Народний депутат переконаний, що питання національної безпеки залишається питанням «номер один». А захист наших військових має бути пріоритетним завданням нового парламенту.

Люди, які захищають нас, теж повинні відчувати себе захищеними, а родини загиблих розуміти, що їхня втрата була не даремною.