Тернополянин, який втратив ногу в АТО, тепер наново опановує велосипед та готується до "Ігор нескорених"

У лютому 2015-го року потрапив під ворожий обстріл — втратив ногу, осколок поранив йому руку й обличчя. Олександр Сеньовський вчився ходити на протезі, долав внутрішні труднощі, вчився заново жити… Повернувся на роботу до банку, де працював до війни, їздить громадським транспортом і навіть велосипедом, а нині ще й готується до відбіркового туру «Ігор нескорених» — міжнародних спортивних змагань в паралімпійському стилі.

Олександр Сеньовський рідко погоджується на інтерв’ю через свою скромність, але днями охоче погодився поспілкуватися з НОВОЮ….

– Олександре, ви розпочали тренування до «Ігор нескорених»? У якому виді спорту хочете себе випробувати?

— Поранені військовослужбовці мають право тільки раз брати участь в «Іграх нескорених». У попередні роки я пропустив змагання, цьогоріч друзі додали стимулу. «Хочемо з тобою в Гаагу!» — кажуть. У 2020-ому «Ігри нескорених» відбудуться в Нідерландах. Хочу спробувати себе у велосипедному спорті або стрільбі з лука. Нещодавно їздив на підготовчу зустріч до Києва. Учасникам дають можливість спробувати різні види спорту і визначитись, в якому напрямку хотіли б брати участь. У подальшому потрібно тренуватись, пройти відбірковий етап і аж тоді — поїздка на міжнародні змагання. Наразі треную їзду на велосипеді, цікавить і стрільба.

— Раніше ви їздили на велосипеді?

— Ні, останній велосипед у мене був ще в шкільному віці. Цей (показує, — авт.) купив тиждень тому. Тепер нарощую швидкість, кілометраж.

— Скільки кілометрів можете подолати на велосипеді?

— Сьогодні проїхав від скверу, що на вул. Миру, до центру тільки з однією зупинкою, щоб перейти дорогу. В прохолоднішу погоду проїжджаю більше.

— На чому ви пересувалися містом після протезування?

— Тролейбусами, автобусами.

— Олександре, ви переїхали до Тернополя зі Львова. Розкажіть про себе, чим займалися до війни.

— Одружився і переїхав до Тернополя у 2004-ому. Нині вважаю себе тернополянином. Моя дружина Надія — викладач ТНПУ. У нас двоє дітей — 12-річна Радислава і 3-річний Світозар. До війни я працював у «ПриватБанку». Кілька разів змінював роботу. Останнім часом працював в «Ощадбанку», але місяць тому звільнився, переходжу в IT-сферу. Після госпіталю хотів повернутися до військової частини, але мене не взяли.

— Ви пішли добровольцем на війну? Що керувало вами?

— Я не був у списках призовників — ні мою справу, ні мій військовий квиток не могли знайти. Свого часу я закінчив військову кафедру Львівської академії сухопутних військ, але у військовому напрямку не працював. Маю ще технічну освіту. До банку прийшов як технічний працівник, згодом перекваліфікувався на економіста. Оскільки моїх військових документів не було, то військкомат навряд чи шукав би мене з повісткою. Я прийшов сам. Довелося кілька разів їздити, наполягати, врешті мені видали «нульовий» квиток. Це було у липні 2014-го. На Схід тоді ішли багато добровольців. Військкомати були переповнені… Здається, що це вже так давно було… Мій батько — військовий, ми усе життя їздили по гарнізонах. З дитинства я розумів, що Батьківщину треба захищати. А ще я був на Майдані, тож усвідомлював, що потрібно завершувати справу.

— Як рідні сприйняли ваше рішення?

— Я казав, що мені дали повістку. Нерадісно сприйняли. Наприкінці липня 2014-го я вже був у гарнізоні, у серпні — в підготовчому таборі, з вересня — в зоні бойових дій. Ніс службу в 128-ій гірсько-піхотній бригаді у Троїцькому — на кордоні між Луганською і Донецькою областями.

— Які були найважчі моменти на війні?

— Про війну можна довго розповідати, але болючі моменти не хочу згадувати, решта все було стерпно.

— Вас поранило 6 лютого… Це був обстріл?

— Не вважаю цей день трагічним чи фатальним. Це звичайний день у календарі. У лютому 2015-го боїв не було, тільки обстріли. Бомбили по наших позиціях. Потрапили в окоп… Мене поранило… Побратими надали першу медичну допомогу, відправили до Артемівського госпіталю. Там ввели в кому. Прийшов до тями в лікарні ім. Мечникова. Лікарі розказали мені все... Приїхали родичі… Далі були госпіталі… Реабілітацію пройшов у Словенії. Дозволили взяти з собою дружину. Ми були там місяць. Словенська сторона нас дуже гостинно прийняла.

— Де вас протезували?

— У Києві. Невдовзі у мене планова заміна протеза. Маю його від початків. Щоправда, одного разу зламав, іншого — залив водою. Коліно в протезі — з Німеччини, стопа — з Тайваню, все решта робили в Україні. Поїздка до Києва по протез — це ще й можливість побачитись з друзями.

— Чи долучаєтесь до роботи ГО «Спілка інвалідів АТО Тернопілля»?

— Активно не долучався, бо щоденно зайнятий. Мені пропонували очолити спілку, але я не готовий був узяти на себе таку відповідальність… Це корисна організація, дуже важливо, що хлопці збираються.

— Часто спілкуєтесь з військовими, які після війни мають інвалідність?

— Не часто, бо за характером я мізантроп, не люблю надто комунікувати, не пам’ятаю, в кого коли день народження, щоб привітати. Спілкуюся здебільшого з тими, кого добре знаю.

— Скільки на Тернопільщині учасників АТО, в яких інвалідність?

— До 20 осіб. У них різні типи поранень кінцівок. Нас не так багато, бо з Тернопільщини взагалі мало призвали. Знаю Руслана Карпця з Кременця, ми з ним служили в одній бригаді, разом були в госпіталі. Знаю Назара Барилка — в нього ампутація ноги. Є ще кілька учасників АТО, але вони переїхали в інші міста. Є хлопець з ампутацією руки, я з ним не знайомий, є чоловік з ампутацією ноги, який одружився на тернополянці, але вони переїхали до Житомира.

— Як вони адаптувалися після ампутації?

— Кожен по-своєму це проходить… Дехто запиває, дехто знаходить внутрішню силу.

— Як ви це прийняли для себе?

— Спершу була злість, агресія. Все стабілізувалося після того, як народився син. Дуже важлива для мене підтримка сім’ї. Шкода, що у нас немає програм реабілітації учасників АТО, незалежно від того, отримав поранення чи ні. Побратими мусять давати раду самі. Повернення до життя залежить від самої людини, від оточуючих, наскільки вони готові допомогти.

— Деякі учасники АТО запивають після війни. Це — втеча від реальности?

— Мабуть… Але не маю права осуджувати. Не знаю, чи можна лікуватись алкоголем… Простіше проводити евтаназію (сміється, — авт.). Ні алкоголь, ні наркотики не вирішать проблеми. Мене витягували сім’я, родина, волонтери, друзі. Потрібне спілкування, розуміння. Є волонтерські організації, які займаються проблемами учасників АТО. Треба визнати, що є проблема і звернутися до спеціаліста. Кожна людина повинна пам’ятати, що вона потрібна передусім собі. Якщо ти не хочеш собою займатися, інші теж не будуть.<

— Це не побутові травми, не отримані на виробництві, а на війні за Україну… Чи додає розуміння цього певних сил?..

— Ні про що не шкодую, хіба за те, що міг стати на пів метра лівіше, і тоді, може, пощастило б більше. У нашій боротьбі глибокий зміст… Раніше для мене синьо-жовтий прапор був просто прапором, а тепер, коли дивлюся на стяг, в мене щось прокидається всередині… Вважаю себе патріотом нашої країни. Переконаний, що все, що ми робимо, недаремно. Захищати свою країну — обов’язок кожного!

— Як ви сприймаєте, коли вас називають героєм?

— Я воював, але до героїзму це не дотягує. Подумаєш, пожили пів року на «нулі» під обстрілами. Ми не робили нічого надзвичайного…

— Коли люди на вулиці бачать, що у вас протез — зупиняють погляди. Ви будете завжди нагадувати про війну…

— Найцінніше, що є — між буквами… Відсутність кінцівки не означає, що в тебе відрізали життя… Головне, що ми живі. Хокінг пересувався на інвалідному візку, розмовляв синтезованим голосом, але водночас був геніальним фізиком.

— Під час недавніх виборів деякі учасники АТО підтримували певних кандидатів. Ви яку позицію займали?

— Маю своє бачення. Голосував за кандидата в президенти, якого вважав гідним. Публічних заяв не робив… Здається, ми повертаємося в часи Майдану… У мене через це розчарування. Якщо ворог захопив нашу територію, то про що можуть бути з ним переговори? Наш ворог не в Луганській чи Донецькій областях, а в Росії, яка постачає зброю, військових. Доки вони це будуть робити — доти триватиме війна.

— Триває шостий рік війни. Чи потрібно говорити про війну?

— Значна частина суспільства дуже екранована від війни — бачить тільки в телевізорі. Треба було від початків на кожному стовпі клеїти плакати, які б нагадували, що в країні війна, а не робити для одного населення мирне життя, а інші — під постійними обстрілами. Це неправильно. Через це люди не розуміють загрози. Кількість загиблих, поранених стає статистикою. Тішить, коли їх нема, засмучує, коли є. І це все. Мене гнітить, що не можу знову піти на фронт. П’ять разів подавав документи на контракт, але мене блокують, бо знятий з військового обліку за станом здоров’я. Був на зустрічі в міністра оборони, мені подякували і сказали дати іншим послужити. Сидіти в тилу — це не робота в час війни. В атаку я вже не піду, але хочеться бути ближче до лінії. Мене гнітить все, не заспокоюся, поки не завершиться війна.

— Як думаєте, коли завершиться?

— Нескоро… Поки Кремль не згорить…

АТОвець Ігри нескорений поранення інвалідність
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
Будинок сімейного типу є одним із найбільш гуманних варіантів житлового забезпечення для дітей, які з певних причин опинилися в складних життєвих обставинах. У Чорткові, по вул. Січинського запрацював перший такий заклад. Про це розповіли у міській раді Чорткова. Тут проживають та виховуються дев’ятеро дітей, віком від 4 до 19 років. У будинку є все необхідне для комфорту вихованців. Світлі просторі кімнати з меблями, велика кухня, обладнані санвузли, віта...
Суспільство
Виявляється, непотрібні газети можуть ще й як стати у пригоді, адже з них можна виплітати неповторні вироби. Пишуть Тернополяни. Плетіння паперу — техніка, що стала особливо популярною сьогодні через її екологічність та оригінальність. Талановита студентка та художниця з міста Монастириська Анастасія Пальчак вправляється у ній уже декілька місяців. Зачувши про цей нетиповий спосіб плетення, дівчина переглянула декілька онлайн-уроків і задля цікавості спроб...
Пригоди
Одразу два колективи з Кременеччини представили Тернопільщину на Міжнародному фольклорному фестивалі «Море ритму», що триває у м. Балчик (Болгарія). Також свої чудові вироби привезли на фестиваль кременецькі майстрині. Про це пише Терен. Своїми виступами радували гостей народний аматорський вокальний ансамбль «Горлиця» БК с. В. Бережці та народний аматорський вокальний ансамбль «Криниченька» БК с. Білокриниця. У Болгарії представників з України щиро вітали...
Суспільство
Буданівський замок до останнього часу лежав осторонь традиційних туристичних маршрутів, тому відвідували лише затяті замкові фанати. Попри те, що на території колишньої фортеці розташована психіатрична лікарня, замок повністю доступний для відвідання і відносно непогано зберігся. Пише Реально. Тому сьогодні важливо привернути максимальну увагу суспільства до цього замку, який зіграв важливу роль не лише в історії України, а всієї східної Європи. Це одна з...
Суспільство
З музикою  по житті. Відомому тернопільському диригенту Володимиру Вернею  85. Для музиканта, який впродовж півстоліття очолював кращі хорові капели області організували свято. Диригент здивував гостей новим талантом. Яким саме - дивіться у сюжеті Т1 Новини. Крізь роки, з любов’ю до музики. Володимир Верней – геніальний тернопільський диригент, який у різні часи очолював кращі хорові капели краю. Півжиття він віддав навчанню молодших  поколінь у тернопільс...
Спорт
Олександра Меркушина прокоментувала естафетну гонку, де збірна Тернопільської області завоювала срібні нагороди. Пише сайт biathlon. - Саша, це твоя перша естафета на дорослому рівні. Які враження - змагатися зі старшими?  - Ну, дуже круто! У цій гонці було чимало дівчат, з якими я змагалася і до цього, але зі старшими бігати дійсно круто! Тому що ти зовсім недавно бачила їх тільки по телевізору, а тепер - ось вони, поруч. Емоції дійсно через край! Зі стрі...
Суспільство
У Тернополі ветерани російсько-української війни, студенти та волонтери зараз облаштовують «Дім ветерана». Він працюватиме на проспекті Злуки, 55. У цьому приміщенні відбуватимуться лекції, тренінги, семінари, консультації психолога та капелана. Там облаштують тренажерний зал, повідомив "Новинам" Тернопільської філії Суспільного організатор проекту Сергій Коновал. За його словами, "Дім ветерана" зможуть відвідувати учасники російсько-української війни.
Суспільство
На Рівненщині військові поскаржились на те, що водії маршрутних таксі не зупиняються на їхню вимогу.  Відтак, начальник управління інфраструктури Рівненської ОДА Федір Мисюра не зміг залишитись осторонь, адже він сам має бойовий досвід, воював в АТО й отримав поранення при обороні донецького аеропорту, - повідомляє «UA:Рівне». Він змінив костюм на військову форму та поїхав з журналістами на зупинку до полігону. Підставою для цього стало опубліковане у face...
Суспільство
В минулому столітті набережну Тернопільського ставу прикрашав пам'ятник Герою-матросу, який встановили у 50-их роках ХХ століття. Пишуть Тернополяни. Скульптура знаходилася на центральній набережній Тернопільського ставу поблизу Надставної церкви. Названа на честь матроса Петра Кішки, звідси і назва «пам'ятник матросу Кішці». Памятник місцеві жителі називали просто «Моряк». Після того у 80-х роках меморіал перенесли на територію зовнішнього двору будинку-г...
Новини по темі
На Тернопільщині відкрили дитячий будинок сімейного типу: мамою-вихователькою дітвори стала черниця - сестра Йосафата (ФОТО)
Талановита художниця з Тернопільщини виплітає з паперової лози маленькі розкоші (ФОТОФАКТ)
Буданівський замок – антитатарська опора Тернопільщини та центр «пивної кераміки» (ФОТО, ВІДЕО)
Історія геніального тернополянина, який півжиття віддав навчанню молодших поколінь (ВІДЕО)
"Дім ветерана" російсько-української війни у Тернополі облаштовують ветерани, студенти і волонтери (ФОТО, ВІДЕО)
У сусідній області чиновник вдягнув військову форму, аби перевірити і провчити водіїв маршруток (ВІДЕО)
Як раніше виглядала набережна місцевого ставу: мережею шириться давнє фото тернопільського ставу з монументом матроса поблизу нього(ФОТО)
Плаття з рушників, які бабця вишила 100 років тому: майстриня з Тернопільщини виготовляє унікальні ляльки-мотанки, віночки і вишивані сорочки
Тернопіль відвідала популярна співачка Jerry Heil (ФОТО)
"Незабутні оздоби": геометричні гердани майстрині з Тернопільщини вражають унікальною красою (ФОТО)