Анжела Доскоч: «Кожну перемогу Тернопільської дитячої хорової школи «Зоринки» я присвячую чоловіку» (ФОТО)

Маестро — так його усі називали. Навіть у розмові чулося, що вимовляють це слово з великої літери. Пише Нова...

Бо він у всьому був саме таким — з великої літери: Вчителем, Музикантом, Наставником і Чоловіком. А для неї — Всім. Людині, котра втратила такий скарб, не змиритися із втратою, скільки б часу не минуло… Тому коли Анжела Доскоч розповідає про нині, на жаль, покійного чоловіка, ще кожне слово — на вістрі болю і кожен спогад — на межі сльози… Але він зостається з нею. Два з половиною роки минуло, відколи пішов у засвіти засновник і незмінний керівник хорової школи “Зоринка”, заслужений працівник освіти України Ізидор Доскоч. «Наш Маестро», як люблячи називали його «діти-зоренята» — вихованці Тернопільської дитячої хорової школи “Зоринка” імені Ізидора Доскоча, яку він засвітив на мистецькому небосхилі і яка стала його улюбленим дітищем… Тут, у «Зоринці», ще так багато його: партитури з його помітками, спільні світлини із виступів та гастролей…

— «Ти зі мною» — так називався концерт пам’яті Ізидора Доскоча, який ми із «Зоринкою» провели у перші роковини його смерті, — розповідає пані Анжела. — «Ти зі мною» — я це відчуваю донині… Всі свої вчинки звіряю по ньому, роблю щось і думаю: «А що б він на це сказав, а чи сподобалося б йому?»…

— Я йшла до вас і помітила, що багатостраждальні сходи перед «Зоринкою» нарешті нові. Відразу чомусь подумалось: «О, Ізидор Олексійович зрадів би…»

— Я про те ж саме подумала — бо ж сходи робилися, коли уже його не стало… Ізидору Олексійовичу дуже боліли проблеми «Зоринки» — коли не вистачало коштів, аби залагодити побутові проблеми у школі, чи коли не було за що поїхати з нашими вихованцями на конкурс… Тому щоразу, коли вдається щось зробити для нашого спільного «дитята» — «Зоринки», кожен здобуток присвячую йому.

— З відходом Ізидора Олексійовича були побоювання, як буде «Зоринка» – адже вам самій важко зі всім давати раду…

— Робота важка не тому, що не знаєш, як її робити, а важко тому, що — одна… Все-таки відколи школа, відтоді ми разом. Ізидор завжди казав: «Зоринка» розквітла, коли ми почали працювати разом». І я завжди рівнятимусь на нього. Нині «Зоринка» продовжує здобувати багато відзнак. У нас останні два роки були рясні і на виступи, і на концерти. У січні 2018 року ми організували концерт пам’яті Ізидора Доскоча – програму духовної музики, що органічно вплелася в поетичну канву поеми Олега Германа «Він». Концерт був дуже значимий і знаковий – складні твори, неймовірне духовне наповнення. Люди потім підходили і казали, що, незважаючи на сумний привід, концерт вдався дуже світлим і одухотвореним…

У травні 2018 року нас запросили до Києва на V міжнародний конкурс хорової музики «Victoria» — із надзвичайно сильним складом учасників та високопрофесійним журі. У номінації «хорові колективи» перше місце зайняла «Зоринка». Це було щось неймовірне! Ізидор Олексійович задав нам дуже високу планку, і я знаю, що маю її тримати. Кілька днів тому, 27 серпня, до святкування 163-ої річниці з дня народження Івана Франка, народна хорова капела “Зоринка” разом із муніципальним Галицьким камерним оркестром під орудою народного артиста України Василя Феленчака сотворили для тернополян музично-поетичне дійство «Франкові сліди у Тернополі», втіливши в життя поетичну ідею Олега Германа. Усі твори, які виконувала «Зоринка», окрім одного, завершального — на вірші Франка. Шануємо співпрацю з друзями-оркестрантами і тішимося, що три композиції вихованці хорової капели «Зоринка» виконали в супроводі оркестру. (Далеко не кожен колектив може співати з оркестром, адже це доволі складно і потрібен відповідний професійний рівень, — авт.)

— Відкриття іменної зірки Ізидора Доскоча на Алеї Слави Тернополя— що це для вас як для його дружини і продовжувачки справи?

— На жаль, часто ми цінуємо та шануємо людей уже після того, як їх не стане… Тому й почуття двоякі — звичайно ж, приємне таке вшанування, проте водночас трішки гірчить, що людину, котра так багато зусиль доклала до розвитку і промоції міста (бо ж успіхи «Зоринки» прославляли Тернопіль по всій Україні і далеко за її межами!), вшанували аж після її смерті… Але все одно вважаю великою приємністю відкриття зірки і тішуся, що так є. Для Тернополя Ізидор Доскоч зробив дуже багато і він вартий того, аби люди згадували про нього частіше.

— В історії «Зоринки» були складні періоди, коли доводилося «крізь терни – до зірок»… Музикантів-профі вашого рівня радо прийняли б десь у столиці чи за кордоном. Не було спокуси проміняти Тернопіль на щось інше?

— Пригадую, який ажіотаж був довкола нас на закордонних конкурсах. Якось, послухавши наших вихованців, один американець-член журі запитав: «А скільки ви отримуєте за ТАКУ вашу роботу з колективом?» Це було на початку двохтисячних, ми посоромилися казати «смішну» для них цифру в 30 доларів і для солідності помножили її на десять… (Сміється — авт.). А американець перепитує: «300 доларів — це хіба що за годину, так?» І додає: «Якби ви були у нас, ви були б мільйонерами…» Так, за кордоном така праця більше цінується — і не лише фінансово. Пригадую, як свого часу чимало знайомих Ізидора Олексійовича дивувалися: щось із Доскочем не так, бо, закінчивши оперно-симфонічне відділення консерваторії з відзнакою, навчаючись у професора світової слави М. Колесси, він «опустився» до керівника дитячого хору. Мій чоловік завжди відповідав таким людям: «Ви не розумієте, я не опустився, а піднявся до керівника дитячого хору!». Воістину, «Зоринка» стала його зорею…

— Пам’ятаєте, чим він вас насамперед вразив — як вчитель і як людина?

— Своєю цілеспрямованістю, неймовірною енергетикою і харизмою. Ізидор Олексійович часто казав: «Диригента чують по ході!». Це не означає, що під ним земля має двигтіти, а що диригент, як людина впевнена у собі, повинен і йти впевнено, бо йому повинні повірити інші і піти за ним. Він такий був у всьому: «Я знаю, чого я хочу, і доб’юся того, що хочу!» (Сміється — авт.). Він умів вдихнути в інших захоплення музикою, елегантно-вольовим диригентським жестом змусити звучати найскладніші партитури. Він «горів» «Зоринкою» і мене нею «запалив»… Я раніше ніколи в житті не подумала б, що працюватиму з дитячим хором! Мені подобалося співати в хорі, свого часу я навіть була солісткою в ансамблі, грала на сопілці… Хотіла стати акторкою – але мама відрадила і я обрала музику. Перший рік роботи у «Зоринці» викладала сопілку. Рік минув, Ізидор Олексійович подивився, як я працюю з дітками, і сказав: «З наступного року працюватимеш з хором». На всі мої заперечення, мовляв: «я боюся, не впевнена, чи зможу» відповів: «Сміливо! Я допоможу…» І я працювала з хором у сусідньому з його кабінетом приміщенні — кожне заняття було фактично як відкритий урок… (Сміється — авт.). З того і почалася наша спільна доля… 

— Існує стереотип, що люди мистецтва у побуті, так би мовити, губляться…

— О, це не про Ізидора Олексійовича… Він умів усе і зі всім чудово давав собі раду! Дуже любив майструвати на дачі. Казав: «Якби не музика, я б майстрував з дерева…» У нас в «Зоринці» досі є шафи, які він власноруч змайстрував. Вони уже старенькі, пошарпані, а я не можу їх викинути, бо знаю, що то його робота… І готувати він умів і любив – дуже смачний борщ варив, у мене такий не виходив, холодець або його «коронку» — заливну рибу. Коли він хотів вразити наших гостей, то пропонував: «Давай я зроблю заливну рибу». І вона завжди вдавалася йому неперевершено! Він був перфекціоністом у всьому і завжди був для мене Вчителем. Ніколи я не сприймала його науку як повчання, незалежно, у якій сфері — чи в музично-професійній, чи у побуті.

— А вам, двом перфекціоністам, не важко було разом?

— Ізидор Олексійович у роботі викладався повністю і від інших вимагав такої ж віддачі. Хто добре не знав його, тому він міг видаватися суворим... Але усі вихованці "Зоринки" дуже любили його. Вони не боялись його вимогливості, бо знали, що за нею - велика любов... Він завжди казав: "Кого найбільше люблю, з того найбільше вимагаю".

Часом хтось, хто нас мало знав, бувало, питає: "Ну от ви багато років поспіль 24 години на добу разом, вам не важко, не набридає? Як ви це витримуєте?". Я відповідала: "Не уявляю по-іншому...". Мені було так добре, так комфортно, мені цього хотілося. Нині мені цього дуже не вистачає... Буває, друзі чи знайому запрошують в гості, а я не знаю як іти одній, не вмію насолоджуватись життям без нього...

— Нині ви не лише працюєте за вас двох, а й втілюєте в життя усе вимріяне вами разом?

— Пригадую, яким він був щасливим, коли ми із "Зоринкою" поїхали в Італію - у нього була мрія потрапити до Рима. А ще ми мріяли разом побувати у Парижі, але туди ми поїхали виступати уже без нього - співали у знаменитому соборі Нотр-Дам де Парі, який потім знищила пожежа... Побачили разом ми багато, а скільки у нього ще було планів! Вік казав: "Мені ще треба років п'ятдесят, аби усе задумане здійснити"... Цього року ми втілили в життя музичну мрію чоловіка - зробили концерт українських пісень 70-80 років. Це такий пласт роботи! Це складна та велика праця і шкода, що такі концерти "вистрілюють" лише раз на рік і більше м не маємо як їх показати, адже для того, щоб кудись поїхати чи просто орендувати зал філармонії або драмтеатру, потрібні чималі кошти...   Але я робитиму все, що в моїх силах і навіть більше, бо знаю, що не можу підвести того, хто віддав "Зоринці" своє серце, адже в ній Світло, а Світло - це Бог, а Бог - це Любов...

тернопіль зоринка,
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати

Коментарі

Пригоди
Як відомо, на час карантину у Тернополі заборонили працювати ломбардам. Проте деякі із них вирішили, що така заборона їх не стосується. Пише Терен. Вчора, 4 квітня, тернополяни уже встигли зафіксувати двох порушників, які не зважаючи на чималий розмір штрафу продовжують працювати. До  слова, Кабінет Міністрів дозволив ломбардам запрацювати знову, проте остаточне рішення було за владою на місцях. Тож під час засідання Штабу із подолання надзвичайної ситуаці...
Суспільство
Лабораторний тест не виявив коронавірусу в жінки, яка померла в пологовому будинку Івано-Франківська 1 квітня. Про це в суботу повідомив мер міста Руслан Марцінків. Пише "LB"."Жінка, яка померла в міському пологовому будинку, у неї не виявили коронавірусу ПЛР-системою. Це свідчить про те, що жінка померла з іншої причини", - розповів він у фейсбуці.Несподівано померла жінка була на 36-му тижні вагітності. Лікарі провели розродження, дитину помістили в реан...
Суспільство
Знайомство з Монастириським районом для широкої української аудиторії розпочалось 25 березня, коли там від коронавірусної хвороби помер 68-річний чоловік (мешканець села Ковалівка, Монастириський район). На сьогодні цей район є найбільш ураженим в Україні. За інформацією Тернопільського штабу для боротьби з коронавірусом, в області підтверджено (станом на ранок 2 квітня) 111 хворих, з них 83 є жителями Монастириського району: 10 лікарів, 14 медсестер, 8 мо...
Суспільство
Попри карантин, деякі церкви на Тернопільщині організовують богослужіння за участю значної кількості людей, – повідомив начальник ГУ Нацполіції області Олександр Богомол. Зокрема, нехтує вимогами російська православна церква, пише "ZZ". У поліції зареєстрували кілька порушень щодо релігійної діяльності в період карантину. Втім, дотепер керівників церков і прихожан не штрафували. «Відповідно до правил, які затвердив Кабінет Міністрів України, не можна прово...
Пригоди
Художниця Людмила Круп’як зробила годинник із фанери, шпаклівки і гіпсу. У деталях показує техніку, як застосувати і скульптурний живопис, і литі квіти. У результаті – оригінальний годинник у квітах. Показує Суспільне.Демонструючи різні техніки, розмірковує про час. Вважає, що час працює на людину саме тоді, коли вона набирається позитивних вражень в подорожах, стосунках або улюбленій справі.– Позитив саме у новизні і відкриттях, – каже Людмила. – Буває й...
Суспільство
Тернопільська кінокомісія з ініціативи її голови Леоніда Бицюри започаткувала серію пізнавальних роликів, які інформуватимуть населення, як правильно поводитися під час пандемії. Пише ЗЗ.Як сподіваються ініціатори акції, це дозволить в найкоротший час побороти інфекцію і повернутися до звичного життя. Серія йтиме під назвою “Прості речі рятують життя” і виготовлятимется за підтримки соцально-відповідального бізнесу Тернопільщини.Перший ролик виготовлено за...
Суспільство
Порожні вулиці та бігові доріжки, поодинокі автівки на вулицях і незвично тихі парки. Ось такий нині Тернопіль на карантині.  Погляньте разом із Т1 на наше місто в цю пору згори - епічні кадри та неймовірно красиві краєвиди. Мандруйте Тернополем, не виходячи з дому.
Пригоди
Відео про те, як поліцейські намагаються пояснити несвідомим громадянам, що ті порушують Закон оприлюднили на YouTube та соцмережі. У ролику видно, що люди вороже ставляться до правоохоронців та не визнають своєї провини. Пише Терен.Небайдужий очевидець ситуації спочатку зробив зауваження порушникам за те, що вони викинули та підпалили сміття на березі річки.Проте, коли ті не відреагували, викликав на місце пожежників та поліцію. Судячи з фото, пожежу таки...
Пригоди
Колекціонер з Лондона Адріан Андрузьє  поділився унікальною листівкою із зображенням єврейського життя на Тернопільщині часів Першої світової війни. Про це колекціонер повідомив на сторінці Life Before the Holocaust у Facebook. Пише Терен. – В понеділок, 30 березня, колекціонер опублікував фотографію листівки з єврейським будинком в Чорткові (Тернопільська область, раніше – Галичина). На звороті фотокартки написано від руки на німецькій мові: «єврейський б...