"Привіт, Катруся. Вітай мене, я вільний": донька захисника Маріуполя Михайла Діанова дала відверте інтерв'ю (ФОТО, ВІДЕО)

З 2015 року тернополянин Михайло Діанов захищав Україну від російських окупантів. Ранок 24 лютого, день початку повномасштабного вторгнення, воїн зустрів у Маріуполі. Він написав доньці Катерині, що – живий, а захисники міста відсувають лінію фронту.

Про це розповідає "24 канал".

Згодом герой потрапив на "Азовсталь". Його світлина, зроблена серед пекла Дмитром Козацьким "Орестом", стала справжнім символом незламності українських героїв. Попри важке поранення та обстріли, які не вщухали, герой усміхався. І в цій усмішці було так багато світла.

"Взимку 2015-го тато сказав, що йде на фронт"

Ваш тато, Михайло Діанов, захищає Україну від російських окупантів з 2015 року. Як він розповів вам про своє рішення піти на фронт?

"Це було насправді дуже несподівано. Я взагалі не очікувала, що він туди піде. У 2015 році у тата не було ніякого військового досвіду. Минуло буквально пів року, як почалася війна, і в січні він подзвонив мені і каже "я йду на фронт, я підписав контракт, буду воювати".

Я підтримала тата на всі 100%. Я розуміла, чому він це робить. Я дала добро йому. Тільки була щаслива, що він знайшов те, що шукав. Він розвивався у різних сферах. Але коли пішов в армію, через декілька місяців, можливо, навіть через рік, сказав мені: "Це те, що я шукав". Військова справа йому підійшла.

Упродовж цих років ви розмовляли з татом про війну? Він ділився вдома фронтовими історіями?

Він міг розказувати про моменти, коли вирушив на Зміїний. Розказував про своє навчання й надсилав відео. Ділився фотографіями своїх побратимів. Але в деталях було важко говорити. Деяких моментів, які розуміють військові, ми просто не розуміємо. Те, що ти зрозумієш на 100%, він, звичайно, розповідав.

Зима 2022 року. На тлі тривожних повідомлень, яких ставало все більше, тато казав вам готуватися до повномасштабної війни? І чи готувався сам?

Ми не говорили про це взагалі. Я про повномасштабне вторгнення дізналася, як усі – 24 лютого вранці. Були, звичайно, ці тривожні дзвіночки з соціальних мереж. Але від тата – ні. Він нічого такого не казав.

"24 лютого тато написав, що він – у Маріуполі"

Як минув ваш ранок 24 лютого? Тоді все-таки було важко повірити, що Росія, з якою стільки років бореться ваш тато та ще тисячі наших захисників, раптом суне на більшість областей України. Чи були ви морально готові, що таке, на жаль, може статися?

Я пишу йому: "Як ти, що ти, що взагалі робиться там?". Дуже переживала, не знала, чого чекати. Тато відписав через пів години – годину. Сказав, що все нормально, що він перебуває у Маріуполі, вони відсувають лінію фронту ближче вже до Сходу. Жодного "двохсотого", жодного "трьохсотого" нема. Все добре.

А вже потім почалися різкі моменти, коли він зникав з мережі. Писав "живий". Потім знову зникав. Потім знову напише "живий". Це продовжувалося довгий час.

Ваш тато в одному з інтерв'ю розповів: у певний момент він зрозумів, що Маріуполь беруть у кільце. Ви дізналися, що ситуація у місті стає критичною з новин чи від тата?

"З "Азовсталі" міг подзвонити на декілька секунд"

Оборона "Азовсталі" – надзвичайно важкий період війни для воїнів та їхніх рідний. У цей час тато виходив на зв'язок?

Коли він потрапив на "Азовсталь", то зв'язок був раз чи два. На декілька секунд. Як я вже казала, просто було неймовірно почути його голос. Він не просто написав, він подзвонив. І це була така коротка мить. Я зрозуміла, що він живий. На той час я вже знала, що його поранили. Потім, коли їх вже вивели з "Азовсталі", зв'язку не було. До його звільнення.

Як швидко після теракту в Оленівці ви отримали підтвердження, що тато – живий?

Минув певний час. Коли стався теракт, спочатку говорили, що це – фейк. Але все ж Генштаб підтвердив, що це – правда, що там загинули люди. І пройшов реально дуже довгий час, коли ми дізналися, що тата там не було.

Після звільнення тато розказав, що на той час він був у госпіталі. Його рука врятувала від того теракту.

Упродовж цих темних місяців ви писали татові листи? Чи надсилали повідомлення, які тепер він зможе прочитати?

Звичайно, я писала. У фейсбуці – ні, бо розуміла, що відповісти він не зможе. Я писала йому у вайбері. Звичайно, відповіді не було. Навіть не було прочитаних повідомлень. На жаль, тато не зможе їх прочитати. Хіба з мого телефону, тому що у нього не збереглася резервна копія з минулих переписок. Довелося заново встановлювати додаток. Там вже немає переписок.

"Тато подзвонив і сказав: "Катруся, вітай мене, я вільний"

Ніч на 22 вересня для українців стала чи не найсвітлішою за час повномасштабної війни. Як ви дізналися, що тато – вже в Україні? Пам'ятаєте свої емоції у цю мить?

Це було, як вчора. Не віриться, що минуло більше тижня. Мені подзвонила його мама. Каже, що "тато – вільний, тато – у Чернігівській області". Спочатку до мене не дійшло. Думаю: невже це правда? Стільки часу не було ні зв'язку, нічого, і тут раптом звільнили.

До мене довго доходила та інформація. А вже коли дійшла, у мене був плач, почалася істерика. Тремтіли руки. Я випила три таблетки валер'янки. Трішки заспокоїлася і чекала вже дзвінка. Потім тато зателефонував. І я зрозуміла, що він – вдома, все закінчилося.

Які перші слова ви почули від тата після його повернення?

"Привіт, Катруся. Вітай мене, я вільний". Голос був дуже щасливий, радісний. Не передати тих емоцій, які я відчувала, і він відчував у той момент.

Як зараз почувається ваш тато?

Почувається добре. Ми буквально недавно з ним спілкувалися. Він – бадьорий. Посміхається. Жартує. Все нормально.