Чому американська сім’я удочерила 7-річну дівчинку з Тернополя, яка народилася з синдромом Дауна? – подробиці

Як ми повідомляли, 25 липня, американське подружжя Келлі та Езра Рейнолдзи нарешті привезли додому усиновленого в Тернополі Андрійка, який народився без ручок і ніжок.

Процес усиновлення тривав три місяці. Прийомних батьків для Андрійка розшукали за океаном українські волонтери, які відразу після народження хлопчика створили в соціальних мережах групи підтримки і розсилали анкети з його даними у різні фонди з усиновлення дітей з вадами.

Крім Андрійка, взяли ще й Катрусю

— Езра полетів до США раніше від Келлі, бо у нього закінчилася відпустка, тому дружина сама вилітала з Києва вже зі своїм синочком Андрійком і… донечкою Катрусею. За час, поки виробляли документи на Андрійка, подружжя вирішило переглянути анкети сиріток із дитячих будинків Тернопільщини і вибрало 7-річну Катрусю. Дівчинка народилася із синдромом Дауна, донедавна була вихованкою Петриківського дитячого будинку-інтернату, — каже волонтер Вікторія Ломаковська.

— Кілька років тому Рейнолдзи вже удочерили дві «сонячні» дівчинки з України — Єлену та Юліану, тож тепер у них четверо дітей! Такий смілий крок Келлі пояснює тим, що вони з чоловіком вирішили присвятити себе вихованню дітей із вадами. Коли побачили фото Андрійка, відразу відчули особливу приязнь до нього. Подружжя належить до пресвітеріанської церкви, яка активно пропагує рух усиновлення. Власне, церковна спільнота підтримує Келлі та Езру як матеріально, так і морально, - пише Нова Тернопільська газета.

— Коли подружжя удочерило перших дівчаток, Езра наліпив 200 вареників, зварив борщу для спільноти — усі раділи! — продовжує Вікторія. — Гадаю, що й Андрійка та Катю не менш радісно прийматимуть у родину. Проте на днях мають оперувати одну із дівчаток, тому вони наразі ще заклопотані. Келлі та Езра — щирі, відкриті молоді люди, дуже люблять діток і по-філософськи ставляться до їх неповносправності. «Чудові дітки, лише трішки інші», — кажуть про них. 

Порозумілись на різних мовах

Андрійко за три місяці прив’язався до батьків, навіть не хоче сходити з рук Келлі. Оскільки подружжя має досвід роботи у школі для дітей з вадами, то щодня роблять з хлопчиком тренувальні вправи, а в майбутньому планують здійснити протезування. Уже з перших днів знайомства з Андрійком американці зробили з підручних матеріалів пристосування для ніжок та ручок, щоб дитина могла копати м’ячик, виводити на папері каракулі.

— Здавалось би, як американці зможуть порозумітися з дітками з іншої країни, та не повірите — Андрійко реагує на їхні розмови, а Катя взагалі за три тижні почала їх розуміти. «Витри ротик», — кажуть англійською — виконує. «Зашнуруй капчики», — присідає і береться за шнурівки. Дивно, але факт — діти швидко все сприймають. Андрійкові ще нема двох рочків, тому він добре не розмовляє, а відповідно ще не кличе американців батьками, а от Катя майже відразу почала звертатися до Езри: «Тату».

Проводжали Андрійка до Америки дві пари його хресних батьків, вони подарували на згадку хлопчикові книжку українських казок англійською мовою і вишиванку. Як відомо, один із хресних Андрійка — тернопільський священик. А з Катрусею прощалися її бабуся і кровний тато — вони час від часу навідувалися до дівчинки в інтернат, коли ж дізналися, що її удочеряють, зустрілися з Рейнолдзами, обмінялися адресами. Отож, без сумніву, що Келлі та Езра за рік-другий гостюватимуть на Тернопільщині, яка припала їм до душі. А для Тернопільщини та й України, погодьтесь, американське подружжя стало прикладом справжнього батьківства.