Батька вбили, а мама втопилася у ванній. Хто став опікуном 4 дітей, які залишилися круглими сиротами?

Четверо сиріт зі Збаражчини вже мають офіційного опікуна. На опікунство над онучатами-круглими сиротами претендували обидві бабусі, однак малюки залишаться там, де проживали останнім часом – з бабусею по матері.

55-річна Ларису Онищук офіційно визнали опікуном чотирьох дітей загиблої доньки.

Круглими сиротами онуки, віком від 2-х до 10-ти років, стали 7 липня, коли у ванній втопилась їхня мама Антоніна. За два роки до трагедії убили батька дітлахів.

Опікуватись сиротами прагнули обидві бабусі – і мамина, і татова матері. Однак збаразька опікунська рада залишила діток Ларисі Онищук – матері загиблої Антоніни. Саме з цією родичкою дітлахи проживали протягом останнього року. Адже донька не завжди могла дати їм раду. Лише 6-річний Вітя останні три місяці життя матері був з нею. А в момент її смерті солодко спав у кімнаті за стіною.

Претендували обидві бабусі

 Документи на опікунство подавали обидві бабусі, але у батькової матері немає належних умов проживання, – каже заступник голови Збаразької райдержадміністрації Наталія Заваденко. – Там у будинку проживає багато сімей. Натомість материна мати живе сама у просторому будинку. Окрім того, діти були з нею протягом тривалого часу.

Минулого тижня розпорядженням голови Збаразької райдержадміністрації офіційним опікуном круглих сиріт визнано мешканку с. Бодаки Збаразького району Ларису Онищук.

 Напередодні 1 Вересня керівники району відвідали малечу з подарунками, де були солодощі та шкільне приладдя, – каже Наталія Заваденко. – Оглянули умови проживання, поспілкувались з дітлахами. Ці дітки отримуватимуть всі державні допомоги. І, звичайно, район не буде про них забувати, бо такі малюки завжди на у нас контролі, і ми намагатимемось їм допомогти. 

Трьох школярів зібрала до навчання

10-річний Максимко, 8-річна Валя та 6-річний Вітя пішли 1 Вересня до школи. Віталік переступив поріг освітнього закладу вперше. Але до школи його випроводжали не батьки, а бабуся Лариса, пише 20 хвилин. 

Відколи діти зі мною, я ще ні копійки грошей на них не отримала, – зітхає пані Лариса. – Але зібрала дітей до школи – не гірше за інших. Дякую добрим людям, які допомогли у цьому. І односельці, і моя родина, і місцевий підприємець допомагає. Батьки однокласників онучат та церква – також. А батькова родина, які також хотіли опікунства – ані копійки.

Літня жінка стояла на святковій лінійці і плакала. Посеред молодих батьків старша жінка в чорній хустині сильно виділялась. А коли малюки шукали в натовпі свою бабусю, крізь силу посміхалась їм, аби підбадьорити. І чим ті онучата завинили, що така в них доля, щоразу запитує жінка?

Часом малюки  згадують маму. Особливо – наймолодший Мишко, якому 15 вересня виповниться три рочки.

Малюк всюди шукає маму

 Доки старші діти в школі, Міша – дома, зі мною, – каже бабуся сиріт. – Проїде якась машина, малюк обертається до мене і запитує: «Мама?». Доводиться вкотре йому розповідати, що мама на небі.

Про маму та батька, які на небі, згадують усі діти Антоніни та Сергія. І запитують в бабусі, чи є у них там хата, город. Бабуся, стримуючи сльози, щоразу переконує малечу – у них там є все. А, крім того, мама з татом весь час спостерігають за своїми дітками, тішаться їхнім здобуткам та опікуються звідти - з неба.

 Вчора старші діти просили, щоб Мишкові відсвяткували день народження і я спекла йому торт, - схлипуючи, розповідає Лариса Онищук. – І спечу! З останнього стягнусь, працюватиму чорно, аби онучата ні в чому не нуждались. І якщо батькова родина надумає приїхати і привітати малого – прийму, як годиться. Але просити у них допомоги не буду. Тільки Бог дав би здоров’я – впораємось.    

Як молять «Отче наш», сльози котяться

Аби нагодувати всіх онуків, пані Лариса лише на обід варить 10-літрову каструлю борщу чи супу. Сіли-поїли – і знову до плити, готувати вечерю. Ще на ній – хатні справи, город та чимала господарка. Адже нещодавно бабуся придбала трьох поросят, щоб вигодувати худобу та мати чим дітей годувати. 

 Діти слухняні і допомагають мені, - хвалиться бабуся, – і попилососити можуть, і в городі допомогти. А Максимко – ще й їсти часом зварить і малих нагодує. Добрі діти. Тільки доля в них нещасна. Як стануть ввечері молити «Отче наш», сльози самі котяться…

Лише бідкається жінка, що важко самій піднімати малюків. Тим паче, що відколи померла донька, не отримала на дітей від держави ані копійки.

 Не спішить з допомогою і батькова родина, - каже жінка. – Хоча опікунства хотіли. Я ще дивувалась, навіщо воно їм, адже ще рік тому прагнули здати онуків в притулок. Але я дітей нікому не віддам! Якось впораємось. Головне, щоб всі були здорові. А Бог добрий і нам допоможе.