«Які часи – такі й хобі»: як рибалка з Ковеля став мисливцем на техніку з гранатометом

ЯКІ ЧАСИ, ТАКІ Й ХОБІ

– Зараз зовсім інший етап війни, ніж будь-коли. Все через велику кількість дронів різних типів, які надзвичайно впливають на поле бою. Вони абсолютно його змінили в порівнянні з початком великої війни. Це особливо помітно, коли тримаєш оборону на передньому краї. Олександр добре пам’ятає, як залишив рідний Ковель на початку повномасштабного вторгнення.

– Спочатку був у підрозділі охорони, який займався прикриттям важливих об’єктів на Волині. А вже за кілька місяців доєднався до 14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого , яка тоді воювала на Донеччині.

Воїн пригадує, як давався взнаки брак бойового досвіду та як звикав до постійних артилерійських обстрілів. Долати фронтові труднощі допомагали досвідчені побратими.

– Я потрапив у дуже вмотивований і згуртований колектив: досвідченіші бійці все пояснили, показали, підтримали. Тому доволі швидко адаптувався. А згодом уже сам зустрічав нових побратимів і навчав їх.

Не все пережите воїн воліє згадувати. Але цю історію пригадує з посмішкою.

– Кілька окупантів йшли окопуватися на позиції й чомусь були впевнені, що нас там немає. Залишили зброю, а в руках мали лише лопати. Так з тими лопатами ми їх і взяли в полон. За роки війни Олександр навчився цінувати не лише справжню дружбу, а й те, що раніше здавалося звичними.

– У цивільному житті ти не помічаєш того, що тут має особливу цінність: тихий сон на зручному ліжку, гарячий душ… А головне, люди, які підтримують попри все! Рідні, яких так рідко бачиш…

У мирному житті Олександр захоплювався риболовлею. Тепер каже, що його нове хобі – знищувати з гранатомета ворожу техніку.

– Які часи, такі й хобі, – посміхається воїн.

Група комунікацій Тернопільського ОТЦК та СП