• Головна
  • В Тернополі міліція з іноземцями не розмовляє, а швидка до них не їде
17:10, 15 лютого 2011 р.

В Тернополі міліція з іноземцями не розмовляє, а швидка до них не їде

Практично через рік, наша країна прийматиме іноземців, які до “Євро 2012” приїдуть звідусіль. З центральних каналів, лунають запевнення, що інфраструктура держави, повільно, але впевнене готується до зустрічі з ними. Ми ж перевірили, наскільки готовий Тернопіль приймати іноземців та “спілкуватись” з ними.

За задумом, іноземці спілкуючись англійською повинні спробувати придбати квиток на потяг, отримати допомогу тернополян, зняти номер в готелі, купити в газетних кіосках мапу міста, випитати міліціонерів як дійти до музею, а також викликати швидку допомогу.

“В кишені буде диктофон”

По допомогу звертаємось до громадської організації AIESEC, аби іноземці-стажери, долучились до нашого експерименту. Там погоджуються, то ж в неділю 13 лютого близько 15.00 зустрічаємось біля залізничного вокзалу, звідки й стартує наша невеличка провокація. Допомагають нам четверо юнаків з Туреччини: Окан Челік, Мевлют Сойлу, Тімур Гокче, Гюкер Бербер, а також віце-президент з розвитку програми вхідних стажувань організації Катерина Лещишин, яка з перекладом допомагала.

В кишені у вас буде диктофон з мікрофоном, стежте, щоб він працював, - перекладає іноземцям інструктаж кореспондента Катерина Лещишин. - Поводьтесь природньо. На кожному з етапів дослідження, ви будете самі. Ми ж будемо від вас метрів за 20-30 аби фотографувати і стежити. Якщо виникнуть якісь запитання чи проблеми, просто зупиніться, а ми до вас підійдемо.

Разом з поясненням дівчина записує план дій англійською та вручає його іноземцям. Перший пункт — купівля квитка на потяг до Львова. То ж іноземці прямують до кас. Ми тримаємось по віддаль.

Пояснювали “на пальцях”

Наші іноземці підійшли до каси № 6, де працювала жінка років 50 з вигляду, та на англійській почали пояснювати, що їм потрібен квиток, що їхати хочуть о 5 вечора 26 лютого. Але пані лише перепитувала. Тоді хлопці почали з допомогою жестів пояснювати сказане. Дійшло до переписки. "Туристи" писали на листочку дату й годину, а жінка киваючи висловлювала розуміння. За хвилин 20 діалогу, хлопці таки отримали свій квиток. Щоправда замість 5 вечора (в іноземців немає 17-ої години — ред.), вони отримали проїзний документ на ранок. Окрім того просили квиток в плацкарт (декілька разів повторювали “not kupe) проте все ж купейний їм і продали. З нашою допомогою іноземці зрозуміли, що квиток доведеться міняти, а тому за секунд 30 після купівлі, повернулись до тієї ж каси, але уже з перекладачем.

Якщо я візьму той квиток, ви втратите 12 гривень,- пояснила жінка касир, яка саме менше хвилини тому продала квиток не на ту годину.

Гості з закордону погодились і взяли новий квиток.

“Ходіть, покажу”

З вокзалу, наша четвірка вирушає до готелю Тернопіль. А по дорозі, як і було заплановано — англійською запитують тернополян як потрапити до центрального відділення пошти. Парубки з Туреччини, в основному помочі просять лише в дівчат.

Я не розумію. Пошта? Там, - пояснює показуючи рукою куди йти одна з двох дівчат років 23, яких перепинили іноземці. - Ходіть, покажу.

Подібну картину ми спостерігали і в інших випадках. Люди не могли пояснити англійською, куди потрібно йти, але вочевидь розуміли, тому що жестами і англійськими “cam, cam” кликали іноземців з собою та проводили до пункту призначення.

Трапилась гостям міста й пара молодих людей, які провели їх аби довго не пояснювати від магазину “Молоко” до міського відділу (вочевидь іноземці забули про пошту і згадали, що їм і міліція потрібна, але про це згодом — ред.). Також під час таких ходінь по Центрі, турки намагались мапу міста придбати в газетних кіосках. В жодному їх не розуміли, проте в тому, що на Валовій — продавець зрозуміла парубків за жестами й продала мапу.

В ДАІ з мовою погано

Під час нашого експерименту, нам справді нам була потрібна міліція. Але не в відділку, а патрульні на вулиці, тому, що ми хотіли перевірити чи справді правоохоронці, як не одноразово заявляли керівники МВС вчать англійську. Окрім того, навіть у нас, в Тернополі ще в листопаді відбулась конференція де наші правоохоронці переймали досвід іноземних колег. Годину походивши центром — жодного патрульного не побачили, натомість на Руській “зустріли” працівників ДАІ, які до речі теж “вчать” англійську до чемпіонату.

Вибачте. Ви говорите англійською? Підкажіть, як нам дістатись до художнього музею, - запитали іноземці в автоінспектора, який сидів в міліцейському автомобілі.

Але той лише щось ледь чутно відмовив і похитав головою. Правоохоронець не намагався зрозуміти їх, як здалось іноземцям, які потім сказали, що міліціонер, навіть не глянув на них. Натомість інший чоловік в цивільному з автомобіля ДАІ (вочевидь водій на якого складали протокол про якесь порушення — ред.), сказав іноземцям, що знає англійську й пояснив їм дорогу.

“Куда? Сідайте”

Після спілкування з міліцією хлопці вирушають кімнати знімати. Спочатку “Тернополі”, а потім в “Галичині” - ці готелі в народі називають державними, крім того, вони — найбільші. За задумом, повинні запитати чи є трьохмісний номер на одну добу. В “Тернополі” хлопцям не дуже пощастило, адже жінка на ресепшині — англійською майже не говорила. Діалог як і біля каси на вокзалі, відбувався за допомогою жестів і окремих слів. Проте все жпояснила, що трьох місних номерів немає, зате є для двох осіб.

Наступні на черзі приватні таксисти. Саме приватні, бо вони перші кого бачать іноземці по приїзді в місто. Діалог між водієм та замовниками, склався на прочуд коротким.

Куда? А Галичина? Готель? Сідайте, - коротко перепитав та відповів водій і повіз іноземців до пункту призначення.

Ми ж поїхали також на приватнику (аби порівняти ціни, бо ж на іноземцях іноді наживаються — ред.). Як виявилось довіз водій правильно, та й ціну взяв таку ж як і інший з нас. То ж вирушаємо до готелю “Галичина”. Там ситуація з розумінням набагато краща. За декілька хвилин молода жінка англійською пояснила і умови проживання і ціну.

“Ну, що сталося?”

Останнім і чи не найважливішим серед етапів “спілкування” іноземців і Тернополя, була спроба викликати карету швидкої допомоги. Зважаючи на кількість іноземних студентів в нашому місті, ми сподівались що на “103” до таких дзвінків готові. Виявилось помилились. Окрім того результат дзвінків, а їх було двоє здивував як іноземців так і журналістів.

Ви говорите англійською? Моєму другові погано. Він втратив свідомість, допоможіть, - говорив один з іноземців жінці-диспетчеру, яка підняла слухавку.

Проте обидва рази, панянка зі “103” чувши чужу мову — ту ж слухавку клала.

Останнього разу вона, щоправда перед тим як “кинути трубку” сказала: “Ну, що сталось? Ні не говорю”.

На цій, далеко не оптимістичній ноті, наш експеримент закінчився. На послідок іноземці висловили свою думку, що Тернопіль гарне місто і люди тут хороші, але на жаль їхати сюди гостям до “Євро 2012” поки, що - не варто.

“Диспетчер не зрозуміла”

В раховуючи можливі наслідки реальної ситуації коли іноземець викликає швидку, а до нього не їдуть, ми звернулись за поясненнями до головного лікаря станції швидкої медичної допомоги Михайла Джуса.

- Оскільки викликали англійською, то диспетчер не зрозуміла, - пояснив пан Джус. - В нас немає диспетчерів, яких би вчили приймати виклики іноземними мовами. Проте думаю, що до “Євро 2012” ця ситуація зміниться. Уже в березні буде нарада в Києві, де це питання напевне піднімуть. Щодо тернопільських іноземців, то вони за короткий період вчаться і українською і російською говорити, тому в них проблем з викликом немає.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі

Оголошення
live comments feed...