Лише дев’ятеро рідних біля двох трун: священник обурився байдужістю до похорону загиблих Героїв

У Чернівцях відбулося прощання одразу з двома загиблими військовими — 28-річним Андрієм та 42-річним Романом. Священник Роман Грищук поділився, що, окрім духовенства, військових та оркестру, біля двох трун були лише дев’ятеро родичів.

Про цю подію він розповів у Facebook. Священник з болем у серці відреагував на те, що містяни не прийшли віддати останню шану тим, хто загинув, захищаючи Україну.

«Ми звикли»

«Дев’ять на двох!» — так Роман Грищук розпочав свій допис.

Він підкреслив, що похорони загиблих захисників, на жаль, стали звичними, але за кожним із них стоїть людина, яка віддала своє життя, і родина, що переживає непоправну втрату.

«Ми звикли. Якщо в селах ще люди збираються, щоб провести Героя, то у Чернівцях навіть сусіди з під’їзду не завжди приходять! І це жахливо! Жахливо і болісно!» — написав священник.

На святкуванні — тисячі людей

Роман Грищук порівняв кількість присутніх на прощанні з велелюдним святкуванням Дня міста, яке відбулося напередодні. За його словами, у центрі Чернівців зібралися близько 25–30 тисяч молодих людей.

Священник пояснив, що не проти святкувань, але його обурило, що можливість жити і насолоджуватися часом у своєму місті люди отримали завдяки захисникам, а провести загиблих в останню путь приходять лише одиниці.

«Якщо б хоча б один відсоток з 30 тисяч учасників святкування прийшов на прощання, це було б 300 людей», — зауважив він. «Як було б донечці Романа чи сестрі Андрія стояти на порожньому цвинтарі або в пустому храмі? Чи могли вони сьогодні усвідомити, що їхні найрідніші здійснили подвиг, який оцінили їх земляки?» — запитав Роман Грищук.

Прийти, навіть якщо не знали особисто

Священник закликав приєднуватися до прощань із загиблими військовими, навіть якщо вони не знали їх особисто. Він підкреслив, що присутність громади важлива насамперед для живих — матерів, дружин, дітей та інших близьких, які залишилися зі своїм горем. Для них люди поруч можуть стати підтримкою та свідченням того, що подвиг їхньої рідної людини не забутий.