Дикі звірі у розкішній фотосесії: тернополянин готовий іти кілометри і годинами чатувати у зарослях, щоб «вполювати» хижака

Задля одного кадру Едуард Кислинський готовий іти кілометри лісами і годинами чатувати у зарослях. Непоборне бажання «вполювати» хижака долає страх і незручності.

Коли торік у Тячівському районі, що на Закарпатті, місцеві побачили ведмедицю з ведмежам, відразу дали знати тернопільському фотографу. Едуард виїхав туди, усю ніч піднімався на гірський хребет, вранці за слідами відшукав хижачку з малям і зробив їм розкішну фотосесію! Хоча, як каже фотограф-анімаліст, чимало «моделей» знаходить поруч — у парках і лісах Тернопільщини. «Де ви їх вишукали?» — дивуються люди, оглядаючи фото. «Просто під ногами!» — пише «Нова Тернопільська газета».

Пропонуємо кілька «кадрів» з цікавої бесіди з фотографом і його неповторні світлини.

Кадр 1. Жуків та черв’яків розглядав під лупою. Любов до природи у мене з народження, хоча у родині не було ні ботаніків, ні зоологів, батьки працювали у будівельній галузі. Перший фотоапарат, «Смена-8 М», подарувала сестра на День радянської армії. До об’єктива ізострічкою я приладнав дитячий бінокль і «ловив» птахів, метеликів, коней... На Донеччині, звідки родом, мало лісів, тож після школи вступив до лісгосптехнікуму в Тулі. Відкладав стипендію і за 140 рублів купив омріяний «Зеніт-ЕМ». Чотири роки вивчав ліс, фотографував, а на державний іспит приніс альбом з птахами і комахами. «Ви склали!» — комісія більше нічого не запитувала.

Кадр 2. Мав вивчати рослини космосу. Мені пропонували роботу на космодромі Байконур, однак відмовився, бо мріяв поїхати у тайгу. Але у тайзі довго не затримався, бо забрали до армії. Пригадую, прокинувся у потязі: сірі будинки, червона бруківка — Німеччина. На початку 90-их потрапив на Тернопільщину: гостював у друга в Заложцях, там зустрів майбутню дружину і вже 23 роки я — тернополянин. Дев’ять місяців задля прописки «відмучив» на комбайновому заводі, це було жахливо — вільного художника заперли у цех. Працював в одному з видавництв, у друкованих ЗМІ, пробував себе весільним фотографом, але мене тягнуло на природу.

Кадр 3. Фотографія не повинна диктувати умови, а бути тільки хобі, тому й зареєструвався підприємцем і почав торгувати побутовою хімією. У 2005-ому купив перший цифровик, нині маю «Nikon» з хорошими оптикою і «прицілом». Тварин, звісно, фотографувати складно, але мені допомагає натура мисливця. В армії був снайпером, бачив мішень за три кілометри, а у фотополюванні треба наблизитися, щоб побачити очі тварини чи птаха і навіть свій відбиток в очах!

Кадр 4. Жартують, що у карпатських лісах залишилися тільки корови і кози, але насправді там є багато диких звірів. У карпатських Горганах зустрічав оленів благородних, бурих ведмедів, вовків, рисів, з птахів — сову вухату, луня лугового та багато інших. Туди навіть завезли маралів, що водяться на Півночі Росії. Якось на полонині Красній о 4-тій ранку мені перейшов дорогу вовк, іншого разу бачив зграю вовків. Один вовк не нападає, а от голодна зграя небезпечна, тож завжди ношу зброю, іноді кличу з собою єгера.

Кадр 5. Отримав травми від оленя. Було, самка годувала маля, я хотів наблизитись до них, та олень напав і ударив копитами, на щастя, все обійшлося. Небезпечними можуть бути навіть дика коза чи лось, якщо перейти дозволену межу. Фотополювання залежить від фортуни, найкращі кадри — випадкові. Можна десять років ходити і не «зловити» кадр, а іноді натиснеш випадково кнопку і маєш шедевр. Мені пощастило зняти леопарда, скидання лосем рогів, купання лосихи. Одного року пофортунило на сірі чаплі, іншого — на леопардів. Усе життя вишукував жаб, а от 2006-ий був особливо урожайний.

Кадр 6. Вовків зустрічав у шумських і кременецьких лісах, а у Дністровському каньйоні — диких кабанів, лисиць, плямистих оленів. Мисливці запитують, як знаходжу звірів, однак не розкриваю усіх секретів, бо ліси опустіли б. А торік мені вперше вдалося побачити рідкісну змію, занесену до Червоної книги, — полоза ескулапового, виявляється, вона є на Тернопільщині. А от на Одещині «полюю» на водяного вужа, який харчується рибою. Це екзотика! Лежу, фотографую, а тут з води виповзає інша змія і перелазить через мене — моторошно, неприємно, але треба жертвувати задля кадру.