• Головна
  • Тернопільський майданівець про вимогу до влади: “щоб не відгороджувалися високими парканами, щоб тотально не крали та брехали”
18:30, 20 березня 2014 р.

Тернопільський майданівець про вимогу до влади: “щоб не відгороджувалися високими парканами, щоб тотально не крали та брехали”

Те основоположне, за що Майдан стояв упродовж трьох важких зимових місяців і за що пролили кров герої Небесної Сотні, нині досягнуто і корупційний режим, виплеканий Януковичем та його прибічниками, скинули. Прикроконстатувати, але на тому наразі все…

Очевидно, що нова (не тішмо себе надією, що тимчасова, адже відоме твердження, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове) влада не така, як має бути, адже квотний принцип, за яким призначають нині людей на місцях, знову означає дерибан посад. Тож очевидно й те, що нам і надалі не обійтися без Майдану, який контролюватиме дії влади. Це добре розуміють й нечистивці-можновладці, яким Майдан тепер ну дуже не на руку.

На Майдані 28-річний чорнявий Петро має псевдо Мустафа — від прізвища Мустаєв, що дісталося йому від батька, який був кримським татарином. На жаль, тата Петро не пам’ятає, той помер, коли хлопцеві було чотири роки. Нині родина з татового боку, з якою час від часу спілкується чоловік, мешкає в Узбекистані та Казані, пише Нова Тернопільська газета.

На Майдані Петро — з перших днів грудня. Його так обурило побиття беззахисних студентів, що він відразу поїхав до Києва. Потрапив до 25-ої сотні, до якої належать тернопільські та івано-франківські активісти. Спочатку не знав, скільки там залишатиметься, втім, пробув усі три місяці. За цей час повертався на Тернопілля тільки два рази. Мама поставилася до його переконань з розумінням та повагою, переживала, але не затримувала вдома.

— Майдан затягує, — щиро усміхається Петро. — Туди приїжджаєш і звідти дуже важко поїхати. Які у мене були обов’язки? Спочатку зідзвонювався з людьми, щоб домовитися про одяг для майданівців, був також в охороні… 

Жив Петро у київському Будинку профспілок на восьмому поверсі, саме там познайомився з білорусом Михайлом Жізнєвськім, який загинув у протистоянні на Грушевського. Бог оберіг чоловіка від присутності у Києві у найкривавіший період — 18-20 лютого.

— Мене і ще кількох хлопців у той час відправили до Івано-Франківська, де творилося казна-що, — розповідає Петро. — До Києва повернувся уже 23 лютого. Коли дізнався, скільки людей вбили снайпери, не міг оговтатися. Як почувався, коли думав, що на їх місці міг бути я?.. Знаєте, вважаю, що той, хто має жити, той житиме, а кому судилося загинути — ті загинули. Загинули вибрані.
Упродовж усіх тих неспокійних часів Майдан діяв чітко й налагоджено, як годинник. Нині ж, на жаль, Майдан дещо дезорієнтований, депресивний та розчарований.

— Майдан є, але його починають забувати. На Майдані сьогодні постійно перебувають, мабуть, близько 6 тисяч людей, — каже Петро. — Що роблять? Хтось охороняє Майдан по периметру, хтось стежить за тим, щоб не було пияцтва, багато поїхали на навчання у військові частини. Найбільша проблема в тому, що ми не маємо помочі, через те отой хаос. Ніхто нині не знає, що, до чого й як. Нема чіткої координації. Власне, не тільки на Майдані, нині скрізь бардак, важко зорієнтуватися, кого слухати і як діяти. Андрій Парубій постійно приходить до нас, проводить наради з сотниками, але нині, зрозуміло, у нього як секретаря РНБО інші турботи. Зрештою, для всіх наразі найважливіше, як далі буде розвиватися ситуація з Кримом і чи будуть окупанти йти на Схід України.

Попри усі нинішні проблеми, Петро Мустаєв стверджує, що Майдан зберіг найголовніше — згуртованість.

— Ми всі разом стоїмо один за одного, тут зібралися люди, яким я дуже довіряю в будь-яких випадках, — зізнається. — Я познайомився з різними хлопцями — із Івано-Франківська, з Одеси, з Дніпропетровська. Усі вони одностайні у своїх прагненнях. Якщо Росія, не втамувавши апетит Кримом, піде на Схід, всі майданівці візьмуть до рук зброю і підуть боронити Україну. А що, я буду сидіти і дивитися, як прийде якийсь дядько і буде мені казати, як я маю жити? У хлопців на Майдані бойовий дух. Вони не хочуть, щоб хтось на нашій землі господарював. Стосовно ж нашої влади, то чекаємо президентських виборів 25 травня, після яких картина стане зрозумілішою. 

Чоловік вважає, що Майдан виконав лише 20% роботи, попереду Україну чекає ще 4-5 років важкої праці. І поки київський Майдан в очікуванні, Петро Мустаєв минулого тижня повернувся до Тернополя і вирішив наразі тут залишитися.

— Я залишився, бо побачив, який безлад у нас твориться. Ми, тобто представники самооборони, УНА-УНСО, «Правого сектора», хочемо мати відверту розмову з міським головою, з усією владою, але тільки в присутності журналістів з диктофонами та відеокамерами, щоб потім нам не закидали, що до них приходили якісь радикали, адже такі звинувачення у наш бік уже з’являються. Роботи багато. Будемо боротися, як дозволяє нам закон. До нас приєднуються люди, які не могли бути в Києві, але можуть допомагати на місцях. Якщо ми упустимо цей момент — його уже не повернути. Якщо ми не навчимося жити нормально тепер, то хтозна чи Господь дасть нам ще один шанс? Так хочеться, щоб в Україні нарешті було гідне життя! А у нас же роботи ніхто нормальної не має… Якби я тут міг знайти пристойну, добреоплачувану роботу, чи працював би вісім років за кордоном? До слова, у тій же Польщі, де я працював будівельником (вставляв вікна та двері) і жив у Варшаві два роки тому, за 250 гривень можна було прожити цілий тиждень, набивши холодильник розмаїтими продуктами. А у нас за 250 гривень у тиждень можна ледве проіснувати. Людина там собі може дозволити жити, а не виживати, як у нас… Яка наша основна вимога до представників влади? Щоб вони не відгороджувалися від людей замками та високими парканами, щоб тотально не крали та брехали, а бодай трохи дослухалися до народу та його потреб. Я би був безмежно щасливий, якби так було. Наразі ж камуфляж і берци скидати зарано.

#Тернопільський майданівець #вимоги до влади

Коментарі

Оголошення
live comments feed...