Українці в пастці бідності...

Останнім часом в Україні, за збереження низьких доходів населення, посилилася інфляція, ускладнилися умови підприємництва, проявилися дисбаланси на споживчих ринках.

Посилення ж податкового та адміністративного тиску на малий і середній бізнес виправдовується потребою у додаткових вилученнях грошей на посилення соціальних витрат, а негаразди на продуктових ринках пояснюються винятково зовнішніми негативними впливами.

Населення підштовхується до пастки бідності: підвищення доходу людини з низькими доходами спричиняє або втрату пільг, або підвищення податкових вилучень, які "з'їдають" вказане підвищення доходу.

Неконтрольована інфляція - безпосередній чинник значних економічних втрат, бо внаслідок інфляції населення біднішає.

Якщо 2006 року обсяг позик населенню становив 78,5 мільярда гривень, то 2008 року, у розпал кризи, обсяг кредитів перевищив 273 мільярди гривень - пише "Економічна правда".

Підвищення доходів населення через зарплату і кредитування не мало вирішального впливу на посилення інфляційного тиску. Частка зарплати у ВВП в Україні лише трохи перевищує 40%, а сама зарплата платиться за вже створену додану вартість на противагу кредитним коштам, які надходять в економіку "ззовні".

В Україні динаміка цін виробників є помітно вищою, ніж цін споживачів. За десятиліття, згідно з офіційною статистикою, ціни споживачів зросли у 2,6 разу, ціни виробників - у 3,7 разу.

В умовах обмежень сімейних бюджетів, відбувається відмова від другорядних товарів і послуг. Тобто разом з інфляцією пропозиції відбувається зниження попиту на широкі групи товарів, що призводить до скорочення виробництва і розкручування інфляційної спіралі.

Високі ціни в одному секторі виштовхують споживачів до інших, підштовхуючи ціни до зростання і в таких секторах. Однак за продукти, комунальні послуги і транспорт громадяни будуть платити завжди. Це означає менше ресурсів на інші товари, недоцільність їх виробництва, а для "компенсації" втрат зростуть ціни на всі товари.

В таких умовах українці, хоча і "не такі багаті, щоб купувати дешеві речі", проте вимушені "купувати українське", часто поганої якості. Це означає розтрату ресурсів, подальше погіршення добробуту і підштовхування до "пастки бідності".

Для бізнесу ж розширення адміністрування чи підвищення податкового навантаження призводить до подорожчання факторів виробництва і вимивання грошей. Це перешкоджає роботі компаній і навіть унеможливлює їх функціонування.

Посилення податкового тиску і погіршення умов господарювання посилює економічну депресію, що провокує зниження і утримання на низькому рівні заробітних плат, які знижують мотивацію людей до праці і спроб підвищити кваліфікацію для виконання нових більш продуктивних робіт.

Це призводить до скорочення виробництва, виходу з бізнесу і "природного" зменшення конкуренції, що унеможливлює зниження цін і пришвидшує занурення у "пастку бідності". Своєю чергою, це провокує необхідність розширення державних соціальних видатків і спонукає уряди до нового посилення податкового тиску.

Якби влада хотіла боротися з бідністю, то треба було б думати про зайнятість, малий бізнес і мобільність населення. Поки ж вона намагається "відкупитися" маніпуляціями з мізерними стандартами якості життя - мінімальними зарплатами і пенсіями, однак символічне їх збільшення не виводить з "пастки бідності".

Інший рецепт влади - "дешеві енергоносії", отримані внаслідок політичних поступок, які нібито мають принести статки. Проте це перекреслює будь-які стимули до економії, підвищення продуктивності та конкурентоспроможності. Звісно, наслідком такої "турботи" є подальше занурення у "пастку бідності" і самої держави.

Україна ж, розмірковуючи про реформи, які мають слабкий стосунок до реальності, занурилася у "пастку бідності" і залишається серед найбідніших країн Європи як за загальними макроекономічними показниками, так і за добробутом громадян.

Реальний дохід на душу населення, зокрема, ВВП за паритетом купівельної спроможності - ПКС, в Україні удвічі менший, ніж у Росії, втричі менший, ніж у Польщі, і майже вдесятеро менший, ніж у розвинутих країнах.

На початку незалежності Україна за багатьма показниками випереджала низку колишніх соціалістичних країн, однак за два десятиліття український ВВП на душу населення підвищився лише на 20%, тоді як польський - зріс у 4,5 разу.

ВВП за ПКС на душу населення, "постійних" доларів

Джерело: The World Factbook, 2010 рік

Критичною залишається не лише "глибина", але й "ширина" "пастки бідності": рівень розшарування суспільства з року в рік зростає. За оцінками міжнародних експертів, перед кризою в Україні на 10% найбільш забезпеченого населення припадало 25,7% національного доходу країни, на 10% найменш забезпеченого - 3,4%.

Попри вказані складнощі, чи може Україна вирватися з "пастки бідності"? Звичайно, але за умови, що українські інституційні та структурні зміни будуть спрямовані на покращення умов ведення бізнесу.