Першотравень в Тернополі: мрія про синю кульку

Кажуть, що 1 травня минулого століття було «святом миру, весни і праці». Мені особисто важко уявити, як виглядало це свято, проте з п’яти тернополян, яких я просила розповісти, що ж усе-таки відбувалося в місті 1 травня минулого століття, одна людина – пані Т. – не пожаліла часу і поділилася спогадами.

- Я все життя мешкаю в Тернополі. Для мене особисто 1 травня починалося напередодні, коли в домі з’являлися надувні повітряні кульки. Вони різко пахли гумою, і ми – діти – наввипередки сперечалися, чия кулька завтра буде найбільшою.

А як проходив власне день 1 травня?

- Це був вихідний день, проте вся сім’я прокидалася рано. Батько працював на великому заводі і мусив прийти на роботу на 7.00, щоб взяти першотравневу атрибутику.

- Він брав участь у першотравневій демонстрації?

- Так, до 80-тих років всі брали участь в демонстраціях – і партійні, і безпартійні. На підприємствах і в установах це питання навіть не обговорювалося. Люди приходили в організації, їм вручали транспаранти, прапори, штучні квіти тощо. Кожна організація формувала колонну, яка рушала містом, щоб десь о 8.00 бути в наперед визначеному місці. Їм доводилося чекати, а потім формувалася загальноміська колонна, і о 10.00 розпочиналася демонстрація. Колона йшла вулицею Руською (тоді вул. Леніна) від мосту через залізницю до озера. Центральна трибуна знаходилася на зупинці «Кооперативний технікум».

- Ви дивилися демонстрацію з центральної трибуни?

- Що ви, ні! Ніколи! Кажуть, в центрі міста стояли міліціонери і просили навіть не йти тими вулицями, де мали рухатися демонстранти. Нам, дітям, було все ж цікаво подивитися, і бабуся брала нас за ручку, повз теперішній гідропарк, де кумкали жаби і цвіла мати-й-мачуха, відводила до Надставної церкви – звідтам ми бачили все дійство, коли люди йшли з центру і вже біля самого озера розходилися хто куди, але організовано.

- А повітряні кульки були?

- Так, діти тримали в руках прапорці з написом «1 травня», і до них прив’язували кілька повітряних кульок. Найчастіше кульки були блідих кольорів (жовті, зелені, червоні, оранжеві) і округлі, а дуже хотілося мати довгу або фігурну кульку насиченого, яскравого кольору. Я, наприклад, мріяла про синю!

- Що цікавого було на демонстрації?

- Місто було оздоблене – на всіх балконах були почеплені червоні або сині транспаранти, на стовпах – прапорці… Грала музика, йшли святково одягнуті люди з прапорами, квітами, транспарантами, лозунгами, портретами, їхали задекоровані машини, були цілі композиції на машинах. Також йшли спортсмени…

- Які гасла несли люди?

- Я не пригадую всього, точно знаю, що було "мір, труд, май!"...А ще пам’ятаю, що були намальовані якісь перекреслені чорні бомби, а ще – ракета, серп і молот…А ми дивилися, в якій колонні найяскравіші кульки, і коли я бачила в когось омріяні сині, мені все кортіло запитатися, де ж вони такі купили? Сині кульки були дефіцит…

- А потім?

- Потім ми йшли додому, дивилися телевізор. Було всього два канали, на них по черзі весь день показували фрагменти параду з Москви або з Києва. А ввечері, як правило, транслювали концерт. Деколи дітям купували солодощі на честь свята, газовану воду. Ввечері в Тернополі вмикали святкову ілюмінацію – це було дуже красиво, особливо «фонтан» з різнокольорових лампочок на Дружбі біля озера – мені він здавався величезним, неймовірним.

- Ви так ніколи і не мали синьої кульки?

- Згодом мала – в кіосках «Союздруку» з’явилися - такі зовсім малі, сантиметрів 15 в діаметрі. Вони мали пищик, їх потрібно було надути і відпустити – тоді кулька здувалася, літала по кімнаті і пищала… Коштувала така радість 4 копійки.

- А ви самі ніколи не брали участі в демонстраціях?

- Брала. В школі - починаючи з 7 класу. Пам’ятаю, одного разу ми зображали молодих будівельників – нам видали якісь жахливі сірі комбінезони. Іноді йшли з штучними квітами з вощеного паперу (з таких робили похоронні вінки). Часто ми самі чіпляли паперові квіточки на гілки – імітували яблуневий цвіт, або робили хризантеми з паперових серветок. О, серветки - це був такий дефіцит! А на одну квітку їх йшла ціла пачка! І попробуй, не зроби, якщо в школі сказали! А потім я йшла в колоні відмінників із стрічкою «Відмінник».

- А після закінчення школи?

- Навчаючись в інституті, ми не просто приймали участь в демонстраціях, ми ще перед тим проводили репетиції – ставали в колону, дівчата піднімали догори великі штучні гвоздики, а хлопці – щось важче і масивніше, і крокували по стадіону. Це було смішно, але таких репетицій завжди було кілька. Ніби ми ходити не вміємо. Одного разу знайомі хлопці під час репетиції на кілька хвилин поставили транспаранти біля живоплоту. Ох і дісталося ж їм тоді! Ви собі навіть не уявляєте. Виявляється, вони «кинули портрети членів уряду», а це неабияка зневага, майже злочинна байдужість.

- Молодь радо йшла на демонстрацію?

- Молодь йшла з сумками, щоб відразу після закінчення бігти на автовокзал, їхати додому. Просили тернопільських здати їхню атрибутику, і, пройшовши повз трибуну, поспішали на автобус…

Щоб згуртувати якось студентів, одного разу міський комітет комсомолу організував виїзну маївку під Бережанами – з вогнищем, ночівлею в палатках, піснями під гітару. Нам ще тоді роздали лозунги, які ми мали вигукувати. Один дотепер пам’ятаю – «Нет - ресторанно-кабацкой плесени! Да – боевой политической песне!» Тепер це смішно, але це було! В той рік, коли вибухнув Чорнобиль, ми також мусили йти рівними рядами, ловити радіацію…

- Я що для вас цей день символізує зараз?

- Весна! Вихідний. Сьогодні трохи гриміло, після грози легко дихається. Люди мають можливість поїхати на дачу, на город… Гасло практично втілене в життя - і мир, і май, і лопати чекають...

- А мрія про яскраву синю кульку?

- Ми всі виростаємо з дитячих мрій…