Продовження (поч. - http://www.0352.com.ua/article/52304 )
- Доля нашої країни, рідного народу хвилювала Вас завжди: в часи перебудови Ви опинилися у вирі громадсько-політичної діяльності, були делегатом І і ІІ з’їзду Народного Руху у м. Київ…
- Мене непокоїть і те, що коїться зараз в Україні: чому немає єдності, чому у парламенті – «тушки», запроданці…
- У Ваших картинах чимало історичних сюжетів. А художню літературу, вочевидь, також любите історичну?
- Не можу сказати, що у мене є улюблені книги, але справді цікаво пізнавати минувшину через художнє слово. Ось на цій полиці – більше 50 книг, присвячений Шевченку… Вважаю його пророком українського народу, Шевченкові твори надихають мене.
- А щодо Ваших музичних уподобань?
- Я люблю різну музику. Покривджені ті люди, які не люблять музику. Не обов’язково мати слух, не обов’язково розуміти, але потрібно знати, що тобі до душі. Так само, як і картини, одна композиція не може подобатися усім, але не любити музику не можна.
Ярослав Максимович запрошує відвідати свою творчу майстерню, а між тим розповідає історію картин, які прикрашають його домівку: автопортрет замолоду, мінітюра Олени Кульчицької, портрет мами, вигляд рідної хати у Мшані (село нині Городоцького району Львівської області, де 1 січня 1929 року народився пан Ярослав), обличчя батька, краєвиди Петрикова, сутінковий Тернопіль…
Художник показує ікону Богоматері: «Цей образ був зі мною все життя. Колись, йдучи зі ставу увечері додому, побачив пломеніючу вербу. Подумав, що хтось підпалив її, але, підійшовши ближче, переконався, що верба не горить, а світиться. Для мене, семирічного хлопця, це було дивним. З обережністю торкаюся верби – не пече. Відламую шматок трухлявої кори, ховаю цей холодний “вогник” за пазуху – і бігом додому. У хатині свій “світильник” повісив перед образом Божої Матері як лампадку. За це мама, можливо, вперше житті похвалила мене. А коли у 1950 році нас з матір’ю Марією Іванівною вивозили у Сибір, то з собою узяли лише клуночки та цю ікону».
А далі в його житті були епізоди, які неможливо стерти зі скрижалей пам’яті: неприступна в’язниця у Львові, холодні вагони-товарняки, конвоїри, табір в Усолля-Сибірському, екзекуційний карцер, незабутня “подорож” у тюрмі-баржі по Ангарі, Єнісею, Лені, Вітиму і, нарешті, поселення під іронічно-знущальною назвою Мама Бодайбінського району Іркутської області. В ув’язненні доводилося працювати вантажником, тесляром, столяром, автозаправником, коноводом, землекопом, водовозом, водієм, мотористом катера…
- Але прагнення малювати не залишало Вас?
- Спроби взяти до рук олівець та папір закінчувалися трагічно. Ще у львівській в’язниці у мене відібрали альбом із замальовками арештованих, побили за це. А у таборі якось у вільну хвилину я пішов до лісу і змальовував берег річки – вирішили, що я розвідую місцевість! Тоді була «шпіономанія»: сибіряки, які ловили лагерників-утікачів отримували місячну відпустку. Так що велося справжнє полювання. Людей нацьковували одне на одного.
Арешт чимало змінив у житті Ярослава Максимовича. Однак в ті роки він познайомився з майбутньою дружиною Любов’ю Дакурою... Заборона повертатися із Сибіру в рідну область пов’язала долю художника із Тернополем.
- Серед Ваших полотен – чимало пейзажів, зокрема Тернополя. Який куточок у місті став для Вас найулюбленішим?
- Тернопільське озеро. Я милуюся ним щоразу, коли приходжу та повертаюся з роботи. Взагалі, я люблю зображувати одну й ту ж місцину у різні пори дня та року. Саме так помічаєш всю палітру відтінків, це дозволяє по-новому подивитися на знайомі речі.
- Яка картина ще тільки у Ваших планах?
- О, таких ще дуже багато! Хоча в у такому віці швидше втомлюєшся, та й зір вже не той, збираюся малювати доки стане сил. Художник творить до самої смерті.
- Незважаючи на гідний шани вік – 82 роки – пан Ярослав виглядає молодо, зберігає енергію і завзяття.
- Напевне, це допомагають мені мої колишні чотири роки занять йогою! – каже художник.
- Ви – учасник7 міжнародних виставок, що проходили в Болгарії, Росії, Італії, Польщі, Україні, до 20 всеукраїнських (Київ, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль), загальних (Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль) десяток персональних (Тернопіль, Львів, Бережани, Збараж, Кременець), 12 збірних (Тернопіль, Львів та інші міста України й закордону в т. ч. США). Де останнім часом можна було побачити Ваші роботи?
- У січні у художньому музеї експонувалася виставка екслібрісів та рисунків, а 22 лютого у виставковому залі Бережанського краєзнавчого музею з нагоди Шевченківських днів відбулося відкриття виставки живопису й графіки «Палітра любові і краси», приурочена вона вшануванню славного Кобзаря та 70-річчю відходу у вічність Богдана Лепкого.
Ми щиро дякуємо Ярославу Максимовичу за розмову, бажаємо йому нових цікавих сюжетів, свіжих барв, щасливих, довгих, плідних творчих літ!
59422d19522d4.png)
