«Моє життя складається з парадоксів» - ректор тернопільського педуніверситету В.П.Кравець

Продовження. Початок тут
«Коли я заходжу в аудиторію - відчуваю себе людиною!» - ректор тернопільського педуніверситету В.П.Кравець.

Він ріс без батька, багато працював, був в лавах партії і в запасі КДБ, він вчив математику, а захищав кандидатську про підготовку молоді до сімейного життя. Він все життя вірний своїй дружині, любить онуків і проводить вільний час в Інтернеті. Він радіє життю і по-філософськи ставиться до смерті. Його доля часто залежала від випадку, але, з огляду на те, як люблять Володимира Петровича в університеті, всі ці випадки були щасливими.

- Отож, після служби в армії мені запропонували посаду викладача. І цього разу я погодився, адже за це давали кімнату, а  вибору у мене не було.

Як виявилося, шлях в педагогіку для Володимира Петровича не був прямим, а доля не була надто прихильною. Проте він сприймає вибрики долі з гумором.

- Життя мене всюди покидало: я був і в лавах партії, і в запасі КДБ, я скрізь побував.  Я збирався писати кандидатську роботу з фізмату. Але завідуючий кафедри педагогіки покликав мене до себе. Так і сказав: нащо тобі ті точні науки, тобі ж легше даються гуманітарні предмети. І тоді я віддав другові своє місце на фізматі, а сам пішов на педагогіку.
- Це було престижно?
-  А в той час педагогіка не була чимось престижним, а просто непотрібним. Тема моєї роботи була «Підготовка молоді до сімейного життя». Все в моєму житті залежало від випадків. Але ось теперішні абітурієнти подають документи одразу на 15 спеціальностей, і всі різні (біологічний, історичний, економічний…) - аби поступити.

– Хто,  на Вашу думку, має формувати думку дитини? Можливо вузи?
- Думка повинна формуватись ще змалку! І цю думку повинні формувати батьки. Це важко, я не сперечаюся... А вузи, в свою чергу, повинні давати загальний кругозір. Адже вища школа – це школа життя. Різні заходи, вечори, зустрічі, екватори, КВН – теж школа.

- Спілкування  с професорсько-викладацьким складом теж відіграє свою роль у формуванні людини?
- У молоді формується власна думка, до неї потрібно прислуховуватись. Зараз, якщо студент державного відділення після навчання повинен іти працювати 3 роки за професією, яку йому вкажуть, то яка ж тут  власна думка? Держава повинна вкладати в усе це гроші. Але їх нема. Наш вуз повністю забезпечує себе сам за рахунок платного навчання. Але ж є вузи які не розраховані на платників, як їм тепер бути?
Кожного року для мене постає один феномен: коли іде розподіл, місць для працевлаштування немає взагалі, а на початку вересня влаштовуються всі, без винятку і навіть по спеціальності.

- Які шанси і соціальні гарантії на даний момент для молодих викладачів?
- Потрібно розширяти можливості, щоб такі гарантії взагалі були. Молода людина повинна мати вибір, а не іти працювати за вимогою. Має бути усунене житлове питання, з чим в нас – повний штиль. Люди не повинні жити в гуртожитках, адже у кожного має бути свій дім, своя оселя.

- Рівень освіти в країні зараз низький і падає все нижче, як можна покращити ситуацію?
- Для початку потрібно усунути перевантаженість. Коли студент перевантажений, його праця вже не дає ніякого результату. Зараз студенту не вистачає 24 години на добу, щоб вчитися. Очі просто вилазять стільки читати, як читають на філологічному факультеті. Я давно казав змінити позицію. Взяти 3 твори, їх прочитати, добре проаналізувати. Навчити дітей мислити, правильно викладати думки – і цього достатньо. Одна моя студентка, що зараз навчається в Амстердамі, розказує, що в них рік поділений на 5 частин. І кожні 2 місяці вони вивчають по 2 предмети. Вивчили - здали, це так зручно!

- Чи відчули ви якісь зміни, коли міністром освіти України став Табачник?
- Ні, змін не відчув ні за Табачника, ні за Ющенка, ні за Януковича.  От він скоротив навчальний рік, для чого? Ввів тестування. Я таких тестів не сприймаю взагалі, коли можна отримати середній бал, просто вибираючи відповідь методом натискання. Раніше, якщо абітурієнти в нас здавали тести, то внизу сиділи батьки і спостерігали за результатами на електронному табло, як за гонками якимось. А зараз, де ті тести ходять 2 тижні, що з ними роблять?

- Що потрібно зробити, щоб ваш ТНПУ увійшов в 10 найкращих університетів світу?
- Гарно поспати, щоб приснилось таке!  Нічого тут вже зробити не можливо, навіть якби сам Ахметов профінансував би нас, то це, звичайно, дало б результати, але на світовий рівень ми не вийдемо. З нас навіть німці дивуються, нащо ми даємо кращим вчителям премії, звання і т.д., якщо всі вчителя повинні бути однаково висококваліфікованими.

Для чого ми кличемо іноземних викладачів в економічний, якщо в нас немає економіки? Для чого в технічному нам така сильна потужна комп’ютерна база, якщо інженерія в країні стоїть? Якщо немає цілі, то освіта нічого не дає.

- Повернемося до парадоксів. Чи траплялися якісь кумедні випадки у вас на парах?
- До речі, коли  у нас в університеті водили спецкурси, один мій викладач запитався, чи я не хотів би їх вести. Я жартома відповів – ну, я хіба що про секс! Це був 1981 рік, я навіть уявлення не мав, що  дійсно подадуть заявку на такі спец курси! І - ви можете собі уявити? - їх затвердили!
А на той момент літератури про секс не було, та що там – тоді сексу не було! Мені приходилось багато готуватися, адже був брак фільмів і матеріалів, а на той час половина студентів вже поодружувались, і дівчата вже ходили при надії. Ось такий черговий парадокс в моєму житті.

- Яким має бути сучасний викладач?
- Вони повинні повністю віддаватися своїй справі. Не боятися дискусій, не просто передавати інформацію, яку кожний студент може вичитати в Інтернеті, а навчати..

- Розкажіть про свою сім’ю. Як ви проводите вільний час?
- За все своє життя мені ні разу не сподобалася жодна з студенток, і я вірний своїй дружині. Бажання розвестися не було ніколи! У мене є внуки, яких я люблю. Вільного часу в мене дуже мало, а якщо і є, то я витрачаю його на те, щоб оновлювати свої знання про світ в Інтернеті, на сім’ю, ну і - дача.

- А що повинне бути на першому місці: сім’я чи робота?- А одне з двох на перше місце я б не радив нікому! Бо це тільки усталена думка, ніби жінці головне сім’я, а чоловіку – робота. А насправді і робота, і сім’я повинні однаково важити в житті людини. Тому мені ніколи не доводилося вибирати між тим чи тим.