Що знають пересічні іноземці про Україну і Тернопіль? (фото)

Під час своєї недавньої мандрівки Європою мені пощастило не лише побачити на власні очі чимало визначних пам’яток світової культури, а й познайомитися із десятком представників інших націй, культур. Під кінець подорожі мені почало видаватися, що я розумію усі мови Землі, хоча розмовляти доводилося англійською. Англійською я запитувала кожного свого нового знайомого, що вони знають про мою Батьківщину.

Французький фермер Томас Бодрі щиро зізнається, що не знає про Україну практично нічого. Втім, французи не цікавляться практично нічим, що знаходиться поза кордоном Євросоюзу. Зате жваво запитують, якої думки про них українці.

Не цікавить вибагливого у смаках француза й розкіш української кухні. Мовляв, куди вашим голубцям і вареникам до нашого цибульного супу і жаб’ячих кінцівок. А дарма.

Мати Томаса – полячка. «Я знаю, що у вас погані дороги, гірші, аніж у Польщі. Повільні поїзди. - каже він. – А ще проблеми з Росією. Як у Польщі».

- Томасе, ну хіба ж ти не чув про знаменитих братів Кличків?

- Клички? Ні, не чув. Колись, кількома роками раніше я був на футбольному матчі «Франція-Україна», знаю Шевченка.

Чи знає мій товариш щось із безсмертної творчої спадщини іншого Шевченка, класика літератури, запитувати я не стала.

Проте після тривалої розмови із взаємними наполегливими переконаннями, Томас визнав навіть історичну спорідненість наших народів, пригадав королеву Анну, яка «була дуже красивою».

Тренер з йоги, який підробляє, продаючи квитки у Музей мадам Тюссо, Мауріціо Мокум уперто плутає Україну з Росією, українську мову з російською. Але чомусь знає, що столиця України – саме Київ. Чорношкірому Мауріціо можна це пробачити – для нього практично не існує національних кордонів: він народився і своє дитинство провів у Німеччині, наразі мешкає в Амстердамі, а на вихідні літає у Маямі до своєї родини.

Однак Мауріціо вдалося зацікавити українськими традиційними стравами, він попросив у мене рецепт борщу і дерунів – каже, що така ситна їжа йому смакує.

А ще Мауріціо шаленіє від краси українських дівчат: «Я жив у Парижі, був там тренером з фітнесу. Я знайомий з багатьма моделями, часто допомагав їм підтримувати фігуру заняттями у спортзалі. Однак українки набагато красивіші від них! Причому ви не виснажуєте себе дієтами, як вони».

З архітектором з Франкфурта Райнером ми говорили про архітектуру. Райнер симпатичний, цілеспрямований і упевнений у собі хлопець, розумний і цікавий співрозмовник. Шкода лише, що гей. Райнер – вегетаріанець, тож одразу відцурався від м’ясного меню в українській кухні. Спортом він не цікавиться, але Кличків знає. Не цікавиться Райнер і дівочою красою… Він захоплюється творіннями Антоніо Гауді, а от про Владислава Городецького нічого не чув.

«Зі всіх міст світу, у яких я побував (а бачив я чимало), мені найбільше подобається архітектура Кракова» - каже він.

«Ет, ти ще у Львові не був» - розчаровано зітхнула я.

Японець Наотосукебу рекламує та продає відому японську косметику. Він кілька разів бував у Києві, стверджує, що столиця нашої держави є на рівні з іншими великими містами світу. Що дивує японця з його любов’ю до чистоти в Україні, так це туалети. Ну, тут без коментарів.

І ще Нао вважає українців доволі лінивими. На його думку, тут лік один – більше працювати. Наото визнає красу українок, однак шукати собі дружину серед нас не прагне.

Супроти, турок Ахмет Арслан мріє знайти свою другу половинку в Україні. Він кохається у вроді українських дівчат і хоче повторити вчинок султана Сулеймана Пишного, який ще у далекому 16 столітті побрався із русинкою Роксоланою Хуррем. Дізнавшись, що мала батьківщина Насті Лісовської, Рогатин, знаходиться зовсім недалеко від Тернополя, Ахмет виявив бажання познайомитися зі мною ближче.

«Ахмет, зрозумій, хоча наша історія тісно пов’язана, в українців зовсім інша культура. Наші дівчата – незалежні, мають власну думку, прагнуть самостійно робити кар’єру. Вони не будуть безмовно коритися чоловікові, як прийнято у мусульманському світі»

Така заява, без сумніву, засмутила турка. Однак приклади Ані Лорак та десятків моїх сучасних співвітчизниць примушують мене сумніватися у власній правоті. Ахмет переконаний, що знайдеться ще не одна дівчина, яка захоче добровільно потрапити у «любовний ясир».

Почувши відповідь на запитання, звідки я родом, деякі мої співрозмовники лякалися: «з Чорнобиля?». Годі й казати, що Тернопіль залишався для них десь далеко поза межами їх світогляду. Однак після діалогу зі мною їм стало цікаво пошукати моє рідне місто на карті, вони з інтересом переглядали світлини з краєвидами Тернополя. Це супроводжували захоплені вигуки «Вау!».

Усі мої нові товариші виявили бажання приїхати до мене у гості. Без сумніву, лічильник google поповнився кількома десятками запитів «Україна» у ці дні. Я відповідала, що, хоча у нас дороги не миють із шампунем, наша природа – наймальовничіша. І ще ми вміємо жити на менш ніж 100 євро на місяць. Ми знаємо на пам'ять наші народні пісні, не боїмося чупакабри.
А Тернопіль – значно чистіший од багатьох європейських міст. «Приїжджайте, хлопці, у нас 28 серпня – День міста. Обіцяли бути і «ТІК», і «Лама» - це вам не Леді Гага».