Вперше автомат у руки взяв на полігоні – історія тернопільського добровольця

Житель села Бутин, а на нині боєць 17-го батальйону «Кіровоград», 40-річний Віктор Казновецький, не маючи за плечима служби в армії, повістки не чекав, а добровільно пішов у військкомат. Він вважає, що захист Вітчизни, рідної земля – святий обов’язок кожного мужчини.

Чоловіка мобілізували та відправили на полігон у Рівне. Нині боєць у відпустці після понад чотирьох десятків днів, проведених у зоні АТО на Донбасі. Бойові завдання виконував поблизу Горлівки на 1-му блокпосту, який, незважаючи на оголошене перемир’я, ворог дуже часто обстрілює і не лише зі стрілецької зброї, а й крупнокаліберної, мінометів та зенітних установок.

Віктор Казновецький розповів, що вперше автомат у руки взяв на полігоні в Рівному, навчився його розбирати, «познайомився» також з іншими видами зброї, пише Народне слово. 

Чоловікові, у грудях якого б’ється серце романтика, на війні допомагає і гріє думка про те, що вдома на нього чекає кохана людина з якою мріє побратися, народити дітей. – Найголовніше для бійця знати, що вдома на нього чекають – батьки, діти, дружини, кохані жінки, родичі – наголошує Віктор, – а ще допомагає обіцянка повернутися додому живим і неушкодженим. Я намагаюся завжди, бодай у смс-повідомлені, написати коханій, що зі мною все добре. Приємно отримувати від неї звісточки, поговорити по телефону, коли випадає така можливість. Крім цього, я вірю, що зі мною Бог, а тому нічого поганого не трапиться. Ніколи не знімаю хрестик, завжди ношу обереги, іконку у бронежилеті. Почався бій – перехрестився, промовив «Господи, допоможи, Господи прости!» і вперед.

А ще чоловік розповів, що на блокпосту знайшов молитовник «Духовний бронежилет воїна». Слова, написані у ньому, кріплять дух і зміцнюють віру бійця в те, що все буде добре. – Там навіть написано, – каже Віктор, – що вбити ворога – не гріх, що прокльони матерів ворога не мають сили. Є тут окремі молитви для солдатів, для офіцерів. Я часто перечитую молитовник і це мені допомагає, додає сил.

Із захопленням чоловік розповідає про волонтерів з Дзержинська, які забезпечують «укропів» всім необхідним. Буває, що на блокпост вони привозять навіть смажену рибу та готовий борщ. Військові їздять митися у лазню в Дзержинськ, яку облаштувала у себе в будинку волонтерка, багатодітна мати, американка з Лос-Анджелеса пані Тереза. Жінка за словами Віктора, приїхала в Україну, щоб усиновити шосту дитину і залишилася тут жити, бо наша країна їй дуже подобається. Важливо, що до всиновлення в Україні окрім трьох рідних дітей, Тереза уже виховувала двох прийомних малюків.

За словами Віктора Казновецького, на потяг до Тернополя на вокзал у Дзержинську його теж відвіз місцевий волонтер та пообіцяв зустріти, коли той повертатиметься назад після відпустки.

Також чоловік розповів, що на війні усі бійці стають братами. – Я готовий закрити собою побратима у разі чого, підставити плече, – каже Віктор, – і так само готові вчинити всі, з ким доводиться служити біля Горлівки.

У період затишшя Віктор Казновецький пише вірші та після демобілізації з армії мріє видати невелику збірку своїх поезій. Наразі у його творчому доробку два вірші, які написав на передовій.