Тернопільські «рекони» ходять у походи у середньовічному вбранні та з плетеними кошиками замість наплічників

Кожен чоловік у дитинстві мріяв бути героєм, лицарем, переможцем. А у цих мріях бачив себе у обладунку, металевому шоломі і на коні. З часом ці мрії залишались в минулому, наближався час дорослішати, обирати професію і заробляти гроші.

Проте не всі юнаки забули про дитячі мрії, деякі сміливці перетворили мрію у хобі, до таких відносяться учасники клубу історичної реконструкції «Галицька дружина».

Історична реконструкція - це сучасний вид молодіжного дозвілля, який віднедавна став популярним і в Тернополі.  Коло людей, що захоплюються історією, романтичним духом середньовіччя й мистецтвом, об’єднуються у клуби і беруть участь у різноманітних фестивалях. В історичній реконструкції є багато напрямків, у тому числі й спортивний. Регулярно проводяться спортивні турніри.

Фестивалі й масові постановки боїв проводяться, в основному, клубами історичного фехтування й реконструкції за підтримки адміністрації областей і міст, де проводиться захід. Ця організація займається відтворенням військової справи та побуту мешканців Галицько-Волинського князівства в період ІІ-ї половини 13 ст.

Про клуб «Галицька дружина» мені розповів організатор цього об’єднання Федір Приступа.

-         Розкажи про історію створення «Галицької дружини».

-         Клуб «Галицька дружина» досить молодий, він почав діяти з 10 квітня 2010 року. Спочатку він складався, крім мене,  із чотирьох людей:Тараса Бентковського, Андрія Юкало, Богдаyа Кагітіна, Надії Приступи. Сьогодні в клубі налічується 15 осіб. По п’ятницях та понеділках ми тренуємося у приміщенні культурно-мистецького центру “Світлиця”,  що на вул. Карпенка.

Учасником цього клубу може стати будь-хто, хто має обладунок і костюм воїна 13 століття, який носили на території Галицько-Волинського князівства (сміється - авт.) Насправді,  ми даємо півроку, для того щоб новий учасник зібрав собі обладунок та пошив костюм.

-         Де берете такий одяг? І скільки він коштує?

-         Шоломи замовляємо, кольчугу робимо самі із дротів. Луску замовляємо у Харкові, Одесі, Запоріжжі чи у Львові, а потім самостійно її збираємо. Найдешевший обладунок може коштувати 2000 гривень. Але крім обладунку у тебе повинен бути костюм. Костюми шиємо також самі, але деякі складні елементи доручаємо виконувати професіоналам.

-         Ви заробляєте гроші історичною реконструкцією?

-         Скажемо так, коли нас запрошують на якийсь фестиваль, то нам за це платять, але це не робота, це хобі, активний відпочинок. А  працюю  я інженером-конструктором у одній тернопільській будівельній фірмі.

-         Які досягнення є у вашого клубу?

-          Цього року ми брали участь у посвяті студентів ТНПУ ім. В. Гнатюка. На посвяті ми виконували роль почесної варти. Протягом цього року у нас було лише 2 показових бої. Про клуб «Галицька дружина» мало хто знає, і, мабуть, ще не готові за таке шоу платити, проте ми готові до співпраці. 17 вересня був турнір «Ніч Приазов’я» в Маріуполі, який був присвячений дню міста. Він проходив у парку. На нього прибули 4 команди з трьох міст. Наша команда виборола 3 місце на груповому змаганні, і я 3 місце на індивідуальному. Тоді прибуло мало команд, тому що цей фестиваль проходив одночасно із фестивалем «Білий замок» у Білгород-Дністровську.

-         Федоре, ти кажеш, що учасники клубу регулярно тренуються. Як проходять ці тренування?

-         Тривають вони із 18.00 до 20.00. Ми одягаємось у зручний одяг, а поверх нього надягаємо обладунки і шолом. Замість залізного меча у нас пластикова труба. Колись ми використовували дерев’яні мечі, але вони скоро кришилися і ламалися, а пластик довговічний і менш травматичний. Тренування дуже активні.

-         Чи бувають травми під час тренувань?

-         Як у будь-якому спорті, травми бувають. Найчастіше це синці чи подряпини, переломів ще не було. Справа у тому, що під час тренувань ми все одно одягаємо обладунок. Ну, найгірше, що може статись під час тренувань, це струс мозку (сміється - авт.)

-         Що саме ви відтворюєте у своїх реконструкціях?

-         Загалом, існує 2 течії історичної реконструкції – жива історія та історичний середньовічний бій. Жива історія займається відтворенням умов у яких жили люди, їжу, посуд. Найбільше нам подобається відтворювати історичний середньовічний бій. Проте, коли ми йдемо у походи чи на фестивалі, ми живемо у шатрі, пошитому за тодішніми викройками, спимо на соломі, накриваючись ліжником, їмо з дерев’яного посуду, п’ємо з глиняних кухлів. Для приготування салату використовуємо ковані ножі.

-         Ви ходите в походи у одязі того часу?

-         Так, ми вдягаємо свої костюми, беремо замість наплічника плетені корзини, запасаємось їжею того часу і йдемо у похід. Одного разу ходили в Медобори. Там нам забракло води і їжі, до кінця походу харчувались травичкою, яка була на смак, як часник. Одного разу, коли ми були в Карпатах, то зрозуміли, наскільки важко спускатись у шкіряному взутті із гори. Довелось визутись і йти пішки. А ще ми пішки ходили до Теребовлі, хотіли дізнатися, чи можливо зайти до фортеці за один день. Ти знаєш, вдалось. Після цієї подорожі дійшли висновку, що всі фортеці у Тернопільській області знаходяться на відстані 1 пішого дня, а це близько 40 км.

-         Які, на вашу думку, перспективи у вашого клубу?

-         Я думаю, перспектива є, бо у Тернополі є багато активних, амбітних людей, які мають багато енергії, тільки не знають куди її спрямувати. Наш клуб є тим вектором, що спрямовує енергію таких  людей, переважно студентства, у правильне русло.
Наш клуб буде розвиватися у якісній та кількісній категоріях, я у цьому впевнений. Члени нашого клубу отримують можливість взяти участь у історичному експерименті, активно відпочити, піти у похід, відвідати і взяти участь у фестивалі.
Ми можемо згодом опанувати бойове мистецтво на конях чи щось інше. Взагалі, історична реконструкція у Тернополі лише зародилася, тому перспектив багато. Наприклад у Полтавській області клуб, який займається реконструкцією доби козацтва, здійснив морський похід на козацьких чайках. А російські «рекони», відтворюючи добу вікінгів 9-11ст., здійснили похід на ладьях. А це було не просто. Через те, що з того часу багато змінилося, доводилось тягти човни по суші, під час дощу, на відстань близько кілометра. І це тому, що на сучасних річках побудовані дамби.