У Троїцькому несе службу частина бійців зведеного загону працівників міліції Тернопільщини. Хлопці кажуть, що більшість місцевих мешканців покинули населений пункт через часті обстріли та вибухи. Наші бійці оселилися в одній із старих закинутих хат.
Будівля, каже Володимир Захаревич, заступник командира спецпідрозділу “Грифон”, не надійна. Її стіни не зможуть врятувати від жодного обстрілу.
Неподалік житла праовохоронці облаштували бліндаж. Допомагали у цьому військовослужбовці. Володимир Захаревич каже, що їм пощастило, бо захисну споруду зводили не голіруч. Одна з будівельних організацій, яка почала роботи на території Луганщини, допомогла викласти плити та колоди для захисту.
- Бліндаж зроблений якісно, верхній шар колоди, є бетонні плити, тримає все опора хороша. Все робили своїми силами разом з військовими 15-ого батальйону з Сум. Від міномета врятує, але від граду звичайно важко вберегтися буде. Зберігаються тут прибори першої необхідності, водичка, лопати.
До початку неоголошеної війни у Троїцькому проживало близько двох тисяч людей. Сьогодні їх залишилося не більше двохсот. За період несення служби в Троїцькому хлопці потоваришували із деякими сусідами.
- Тернопільські міліціонери хороші, – розповідає місцева мешканка Ніна. – На них образ немає, вони – наші рятівники. По кожній справі ми до них бігаємо і вони нас словом добрим підтримують. Ділимося усім. Даємо їм молочні продукти, інколи я щось спечу – також ношу їм.
Василь Крайник, начальник управління кадрового забезпечення УМВС України в Тернопільській області каже, що
місцеве населення задоволене працівниками міліції за те, що допомагають. Завдяки поведінці наших працівників, змінилося ставлення до правоохоронців, а також до військових.
Єдине та незмінне бажання місцевого населення – щоб не бомбили, щоб припинилася війна і запанував мир. За словами правоохоронців, не всі люди налаштовані позитивно. Багато хто прагне до Росії.
Володимир Захаревич каже, що бойовики обстрілюють Троїцьке переважно після вісімнадцятої години.
Під час проведення ротацій бійці щоразу сподіваються і вірять у те, що вона стане останньою і їхнім батькам, дружинам, дітям не доведеться більше хвилюватися та плакати.
