Півсотні тернопільських бійців поїхали в зону АТО

“Наказую усім живими та здоровими повернутися додому”, – з такими словами звернувся до бійців батальйону спецпризначення “Тернопіль” їхній командир Володимир Катрук.

У п’ятницю, 22 травня, п’ятдесят правоохоронців вирушили в зону проведення антитерористичної операції. Впродовж місяця хлопці забезпечуватимуть правопорядок в населених пунктах, контрольованих українськими військами.

- Сьогодні День Святого Миколая, покровителя та провідника усіх подорожуючих. Я вірю і впевнений в те, що він благословить вас в дорогу і допоможе в несенні служби і виконанні своїх службових обов’язків, – сказав Григорій Рубчук, заступник начальника УМВС України в Тернопільській області.

Для більшості бійців це вже не перша поїздка на схід. Заступник керівник обласного управління міліції Олег Ляхович звернувся та закликав досвідчених правоохоронців допомагати тим, хто відправився в зону АТО вперше.

- Неодноразово, проводячи ваші ротації, спілкуючись з керівництвом Лисичанської міліції, приємно було чути, що ви справляєтеся з покладеними на вас обов’язками, приємно чути, що батальйон “Тернопіль” на хорошому рахунку в керівництва. Хочеться вірити, що так буде і далі. Бережіть себе, бережіть один одного. Пам’ятайте, що дома вас чекають рідні, близькі, друзі.

Провести татка в зону неоголошеної війни прийшли його маленькі сини. Старшому в червні виповниться два рочки, а молодшому лише два місяці. Орест Романчук на схід їде вже вчетверте. Чоловік каже, що настрій бадьорий, єдине, що важко, це залишати дома дружину з двома маленькими дітьми. Він знає, що їй буде не легко, але Бог допоможе пережити цю розлуку і час пролетить дуже швидко.

Проводжати дитину на війну важко для кожної матері. Вже вкотре каже “до побачення” своєму молодшому сину Тарасу Олександра Гриниха. Усі рази, пригадує жінка, вона не знаходила місця, не спала ночами, чекала, молилася і вірила у щасливе повернення.

- Біль притуплюється з часом. Ти звикаєш до відчуття того, що на душі важко, бо знаєш, що у нього така робота. Ми віримо в те, що вони поїдуть, виконають свою роботу гарно, так, як вони завжди це робили, і щасливо повернуться всі в повному складі додому. Ми їх дуже чекаємо, любимо. Це я говорю не тільки від себе, але і від кожної мами, від кожного, хто їх сьогодні проводжає.

Мами, тати, бабусі, діти, родичі та друзі – усі прийшли провести найрідніших та найдорожчих людей на територію “неоголошеної війни”, туди, де триває перемир’я, але кожного дня лунають постріли та гинуть люди.