На Тернопільщині більше 2 500 людей - незрячі

15 жовтня - Міжнародний день білої тростини. Напередодні у Тернопільській міжобласній школі для сліпих та слабозорих цьогоріч його відзначили вже водинадцяте.

А історія білої тростини почалась ще в 1921 році у Великобританії, коли осліплий фотограф Джеймс Бігс вийшов із дому з тростиною у руках і зрозумів - аби його палиця була помітною - її потрібно пофарбувати у білий колір. У наш час біла тростина - супутниця п'ятдесяти мільйонів людей у світі, у тому числі - в Україні слабозорих та незрячих людей - п'ятдесят тисяч, а на Тернопільщині - трохи більше двох з половиною тисяч. Біла тростина - це символ незрячої людини і її перша помічниця, каже Іван Колосовський, який у цілковитій темряві живе від народження. Проте вада зору не заважає Івану Дмитровичу викладати, співати і писати вірші. Каже - все завдяки людям, які його оточують і, звичайно ж, - білій тростині.

Іван КОЛОСОВСЬКИЙ, вчитель Тернопільської міжобласної школи для сліпих та слабозорих, пояснює:

- Коли людина навть в темряві йде по вулиці, її має бути видно. Це є свого роду символ, це значить, що біла тростина показує всім людям, і владним структурам, і простим звичайним людям, що на незрячих треба звернути увагу, час від часу їм потрібно в чомусь допомогти. Не заради того, щоб допомога заради допомоги - які ми добрі, які ми хороші, а дійсно в тих місцях, в тих моментах, де незрячий не може сам себе обслужити.

У Тернопільській міжобласній школі для сліпих та слабозорих, де викладає Іван Колосовський, вже понад 35 років навчають людей з вадами зору. Незрячі люди хочуть жити повноцінним життям, як і зрячі - вчитися, одружуватись, народжувати дітей, працювати. Проте без допомоги їм це зробити важче, тому і привертають до себе увагу як суспільства, так і влади. Багато ще потрібно зробити, щоб вони почувались справді комфортно, проте багато вже й зроблено.

Іван КОЛОСОВСЬКИЙ:

- Бачите, ви вже маєте можливість в центрі слухати чи можна переходити вулицю, чи ні, на Острозького, чи на Цукровому заводі вже так само працює світлофор, вже неодноразово люди на маршрутах попереджаються, що треба незрячому, якщо стоїть, зупинитися, сказати номер, який є.

Кожна незряча людина живе у світі дотиків, звуків і пахощів, каже Ганна Богатирьова. Вона добре знає, як живеться людям з вадами зору, адже все життя працює у Тернопільській міжобласній школі для сліпих та слабозорих, тут проводить набагато більше часу, ніж вдома. А за своїх підопічних хвилюється як за рідних дітей.

Ганна БОГАТИРЬОВА, завідувач Тернопільської міжобласної школи для сліпих та слабозорих, розповідає:

- Тут вони одержують книжки, тут вони вивчають систему Брайля, тут вони опановують комп'ютер, тут вони вчаться жити на кінчиках пальців, тут вони не почувають себе, що вони на узбіччі життя.

У суспільстві рівних можливостей, яке ми будуємо, сліпі та слабозорі люди мають почуватися комфортно. На Тернопільщині більше двох з половиною тисяч людей - незрячі. Почути їх, зрозуміти, прийняти і допомогти - завдання зрячих.

ТВ4
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі