Як зустріли у Тернополі воїна, якого Бог оберігав усю війну

У День Незалежності України на тернопільському залізничному вокзалі героя війни із с. Ласківці Теребовлянського району Ігоря Грушецького (в його мами два місяці тому побував відомий польський режисер Пітер Бернас із метою створення документального фільму «Очі матері») зустрічали дві красуні – дружина Ганна та 19-річна донька Ірина, студентка 3-го курсу Тернопільського педуніверситету, рідний брат-тернополянин, волонтер-земляк Володимир Маркевич та волонтери з теребовлянського фонду «Чесна Україна».

Зустріч солдата в Тернополі

Ігор Грушецький прибув у потязі «Харків – Львів» зі своєю старшою сестрою Мирославою та її чоловіком Володимиром. В Ігоря у Харкові є ще одна сестра, у них він і відпочивав понад тиждень після демобілізації 15 серпня.

І ось гудок потяга, зупинка на 5 хвилин, двері відчиняються і сходить солдат у новенькій військовій формі, з медаллю й до блиску начищених берцях. А на пероні в той час гучно відкорковують дві пляшки шампанського, позаду з величезним тортом стоїть немаленького зросту Володя Маркевич та закликає усіх відзначити приїзд героя війни. Ігоря обіймають донька та дружина, які так довго чекали свого кумира, напевно, не одну нічку плакали з туги. Потім - рідний брат, волонтери. Щирі рукостискання, міцні обійми закріплюють палкі слова «Слава Україні - Героям слава!». Перший крок Ігоря на рідну землю, другий.., оглядається солдат навкруги і з його вуст злітає: «Та невже це Тернопіль? Невже я вдома?»

Слід відмітити, солдат зовсім не виглядає на свої 45, свіже обличчя без зморщок, ясні та виразні блакитні очі з твердим, але дружнім поглядом, міцні напрацьовані війною руки солдата, рум’янець на щоках, від нього віяло якоюсь внутрішньою силою і мужністю, хоч про які страхіття війни він не повідав. А розказувати Ігор почав відразу ще на пероні, потім продовжував на набережній мальовничого тернопільського міського ставу та в авто дорогою додому, пише "Номер один".

На війні страх - то найперший ворог

«Кинувся на землю дна окопу, втиснувся в неї кожнісінькою клітинкою тіла, відчув запах рідненької, а подалі смерчі вогню й металу пронизували простір, від жахливих звуків можна запросто з розуму зійти. Скрізь гуде, ріже слух… Що це?  За звуком відчув, що зараз гупне просто в мене… Страшний свист змішався з потужним вибухом, підняло разом з землею, у вухах безперервний ріжучий біль… Що це? Де я? Прийшов до тями. Де я – на небесах? Цікаво – в пеклі чи в раю? Став навколішки, замотав головою, струшуючи землю з голови та з-за коміра, піднявся на ноги і побачив метрів за 15 добрячу вирву-воронку. Фу-у-у, таки й цього разу пронесло. Та де там, знову сильний звук летючої смерті, часу не залишалося, тіло само напружилось, стрибок у пащеку тієї чорної діри…» Так описав старший сержант-розвідник 53-ої окремої механізованої бригади Ігор Грушецький один із шести випадків на війні, коли він реально ледь не загинув.

Солдат розповів, що його призвали 13 серпня минулого року і після двох місяців навчання на Яворівському полігоні, де були і зарубіжні інструктори з військової підготовки та розвідки, 14 жовтня 2014 року в складі 24-ої окремої механізованої бригади направили на Схід. Потім він потрапив у Кримське, також був на 31-му блокпосту. У Кримському підрозділ Ігоря стояв до нового року, після чого на три тижні відбув по ротації додому відпочивати. Після ротації 3 січня 2015 року 24-ту бригаду перемістили в Лисичанськ, а далі - в Новотошківку в сектор «А». Тут оборонялися до літа і вже 26 червня Ігоря та його підрозділ перевели у 53-тю окрему механізовану бригаду, яка дислокувалася в секторі «Б». Там він почав служити у 2-му її батальйоні, в 4-й роті та в першому взводі. Всіх своїх товаришів по взводу, це 30 чоловік, Ігор пам’ятає поіменно. Його демобілізували в першій хвилі 15 серпня цього року, а друга хвиля, за його словами, буде з 1-го вересня. Він каже, що це добре, коли ротація йде поступово, завдяки цьому бійці мають змогу пристосуватися до бойової обстановки, звикнути до свисту куль та вибухів снарядів, щоб у бою не боялися і не тікали. На його думку, страх повинен бути присутнім у кожної здорової людини, а це вже справа кожного, зокрема, побороти його, і це найшвидше можна зробити на війні. Головне - не дати йому перетворитися на паніку, бо це така зараза, що вмить охоплює усіх навкруги, особливо необстріляних вояків. Та й у бувалих воїнів трясуться руки-ноги, стають ватяними, коли неподалік рвуться ворожі снаряди чи кулі свистять над головами. А ще як когось поряд поранено, тоді знаєш, що маєш битися за двох, бо інакше просто не можна. В такі моменти страх уже десь далеко-далеко і проявляються найкращі людські якості.

«Проти нас воювали, окрім сепаратистів, ще й російські регулярні війська, козачки і чеченці, інша непотріб, – розповідає Ігор. – Наприклад, на Луганщині - російський батальйон «Призрак», яким керував відомий усім бандит Мозговий. Усе ж таки по півроку воювати - це дуже тяжко, замучуються навіть бувалі бійці, та що поробиш, немає заміни, от і доводиться нам. Бо хто ж іще, як не ми, захистить рідну Батьківщину?! Бог оберігав мене усю війну, і в мене навіть незначних поранень не було».

Підтвердженням цьому є інший випадок, який стався з Ігорем і про який він розповів. Було це у розвідці. Їхня група йшла таємно, і ось перший солдат нарвався на розтяжку, Ігор ішов другим. Усе обійшлося, це була шумова граната і їх відкинуло тільки вибуховою хвилею. А якби інший був гостинець» - що тоді?

Солдат має медаль «За жертовність і любов до України» від Київського патріарха Філарета, яку йому і деяким бійцям вручав священик із Києва. І хай вона буде не бойова, але солдат дуже дорожить і пишається нею, адже вона відображає всю внутрішню його суть.

Іще один бій, найнебезпечніший для життя, відбувся 9 серпня цього року, перед самим дембелем Ігоря. Тоді сепаратистсько-російські диверсійні групи почали наступати з 11-ї години до полудня. Перший натиск відбили наші вояки, але вороги поперли вдруге, втретє і так до вечора було відбито три атаки. Але близько 24.00 ворог почав масований артобстріл з крупнокаліберної артилерії – із САУ калібром 150 мм. Тоді, солдат казав, більшість вояків починали молитися, бо розриви від тієї потвори були невимовно страшні. Осколки зрізали верховіття дерев, а в землі виникали величезні ями. Відбили все-таки і цю атаку, після неї було двоє важкоконтужених, викликали “швидку». В боях Ігорю доводилось виносити на руках поранених побратимів, двохсотих. Так що він усе пройшов від початку й до кінця.

Випадкова зустріч у Теребовлі

Дорогою додому рідна сестра Ігоря, пані Мирослава, радіожурналіст із Харкова, розповіла дещо з першої служби брата: «Коли Ігоря призвали на строкову службу в 18 років, він потрапив у Туркменський військовий округ, служив у м. Термез, це якраз на кордоні з Афганістаном. Їх прикордонну заставу двічі поголовно вирізували афганські месники, бо тоді якраз був військовий конфлікт між СРСР і Афганістаном. Та Ігор, на щастя, прийшов у ті місця вже трохи пізніше, коли заставу перемістили у тил на 3 км. Усе ж служилося йому тривожно і він після того надзвичайно чомусь полюбив життя, не міг образити нікого, навіть комашку».

У Теребовлі зупинилися біля пам’ятника князю Василькові Теребовлянському, тут фотографувалися напам’ять і вже збиралися до авто, як підійшов незнайомий чоловік років під 40. Підійшов, привітався й почав дякувати Ігорю за його службу, за те, що він і його товариші бережуть мир і спокій. Пані Мирославі сльози покотилися з очей та й усім присутнім. А чоловік не вщухав, ще й запрошував у кафе поруч на каву. Та гурт, подякувавши чемно, відмовився і дорогою до Ласковець енергійно обговорювали цей випадок.

Зустріч у рідних пенатах

У рідному селі солдата зустрічали не менш тепло та радісно. Біля офісу місцевого підприємця Івана Грошка чекали він сам, святий отець, голова села Йосип Ваврик і запросили прибулих на урочисту перекуску до їдальні. Перед смачною трапезою священик прочитав молитву за щасливе повернення бійця і побажав усього найкращого у подальшому його житті, потім добрі слова говорили сельчани, їм у відповідь дякували Ігор та його родина. Під’їжджаючи до рідного обійстя Ігоря, люди виходили на вулицю та вітали героя, а біля самої садиби вже його чекали всі сусіди. Старенька пані Ольга, неня Ігоря, до того не виходила за браму подвір’я десь із 2-3 роки, а тут вийшла з двома паличками та старими образами. Син спочатку клякнув на коліна перед ненею, потім цілував образи, руки найріднішої людини, обіймалися вони й тихо гомоніли зі сльозами на очах. А Ігор все повторював: «Усе, мамо, буде добре, все буде добре!»

Та це ще не всі зустрічі Ігоря. Наступного дня зранку його вже чекали в Теребовлянській РДА з подарунком від адміністрації у зв’язку з поверненням. І тут Ігор разом зі своєю дружиною в дружньому колі ділився спогадами про війну, дякував за увагу, показував посвідчення учасника бойових дій, записи у військовому білеті про бойові виходи. Тут же солдату було порекомендовано почати збирати документи на отримання одноразової виплати як бійцю АТО. Навіть викликали голову соціальної служби РДА і він повів подружжя по інстанціях. Дружина Ігоря дивувалася, що чоловіка так усюди тепло зустрічають і йому все легко вдається, адже інші вояки збирають подібні документи місяцями. А Ігор їй тихо і просто відповів: «Чого ти, мила, зі мною ж сам Бог, з ним у серці я пройшов усю війну».

Ігор Грушецький, воїн АТО, просив передати слова подяки всім небайдужим людям, які у скрутні для нього і його родини моменти змогли допомогти. Це найперше усі сусіди, односельчани, підприємці Іван Грошко, Роман Апостол, брати Сиваки – Володимир і Богдану, Роману Когут та священики двох сільських церков, голова села Йосип Ваврик, волонтери-теребовлянці з фонду «Чесна Україна», ГО «Теребовлянська вежа» і сільський волонтер Володимир Маркевич.

Тернопіль воїн війна
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі

Суспільство
Станом на 03 червня 2020 року в Тернопільській області за результатами досліджень методом ПЛР – у 1200 випадках діагноз лабораторно підтверджений (1116 випадків - дорослі, 84 випадки - діти), з них 26 летальних. Видужало 948 осіб. Проведено тестування біоматеріалу від 185 осіб, у 12 виявлені антитіла до класу Ig G до вірусу SARS-CoV-2. За попередню добу:  - видужало 27 осіб, в тому числі 7 медиків;  - проведено 336 досліджень;  - підтверджено вперше 20 вип...
Суспільство
Карантин в Україні пом’якшили, та обмеження все ж діють. Попри це, у Тернополі людей в масках не так і багато. Знімальна група т1 вирішила поцікавитись, чому люди ігнорують засоби індивідуального захисту та вимоги щодо дотримання дистанції.
Новини компаній
Страхування відповідальності автовласників ОСЦПВ - наймасовіший вид страхування в Україні. За останній час в цьому сегменті стався ряд серйозних змін, зокрема, багато сервісів працюють онлайн, включаючи й дистанційне врегулювання страхової події. Тому, вибираючи поліс ОСЦПВ в умовах, коли живі контакти краще скорочувати до мінімуму, є сенс ознайомиться з тим, що страховики пропонують дистанційно. З лютого 2018 року страховикам дозволили укладати договори О...
Суспільство
З 26-го травня в Тернополі відновили свою роботу центри надання адміністративних послуг. Працювати почали з дотриманням карантинних вимог. Крім того, вже незабаром ЦНАПи Тернопільської громади чекає модернізація. Про це та більше – дивіться далі у сюжеті Інтб.
Суспільство
У столичній лікарні "Охматдит" в реанімації з діагнозом лейкемія помер чотирирічний хлопчик Олексій, до якого в останні хвилини життя не пустили його рідну матір. Медики, посилаючись на інструкцію, заборонили попрощатися з сином найріднішій людині. Про інцидент вже після смерті дитини повідомила його тітка, про це йдеться в сюжеті ТСН. Хлопчик перебував у лікарні від січня 2020 року, а два тижні тому через погіршення стану його перевели до реанімації. Увес...
Кримінал
У міськрайонному суді сьогодні допитали трьох свідків під час розгляду справи про вбивство тернопільської майстрині тату Тетяни Підвашецької. Прокурор Олексій Смередчук подав клопотання про припинення відеозйомки кореспондентами Суспільного. Адвокати обвинуваченого та представники родини загиблої підтримали. Обвинуваченого у вбивстві Андрія Горбатюка на засіданні не було. Він перебуває у Чортківському слідчому ізоляторі. З ним спілкувалися через відеозв’яз...
Суспільство
Повідомляємо, що у зв’язку із ремонтними роботами, буде тимчасово припинено електропостачання в окремих житлових будинках Тернополя. А саме: 03 червня з 14:00 год. до 17:00 год. за адресами: вул. Кармелюка, вул. Наливайка, вул. Березова, вул. Броварна, вул. Новий Світ, 8-35. Просимо вибачення за тимчасові незручності.
Суспільство
Зокрема, знизилися ціни на картоплю, моркву, капусту та огірки. Попри негоду врожай цього року добрий, – запевняють виробники. Херсонська картопля на ринках вартує від 15 до 18 гривень за кілограм. У магазинах трохи дорожче 20 — 24 грн. за кг. Ціновий діапазон ранньої моркви коливається від 15 до 30 гривень за кілограм. Середня вартість огірків і капусти — 25 грн. за. кг. “Продаємо здебільшого херсонські овочі. За останній тиждень все трохи подешевшало, бо...
Кримінал
На лаві підсудних опинилися 39-річний житель одного з сіл Тернопільського району та його спільник – 46-річний уродженець Чечні. У ході досудового розслідування було встановлено, житель Тернопільського району, маючи колись грошові відносини з потерпілим, вирішив що той йому заборгував три з половиною тисячі американських доларів. Вимагання грошей супроводжувалося постійними погрозами фізичною розправою. До того ж, на зустрічі вимагач став приходити не сам,...