«У полоні сім місяців – як сім років…» – тернопільський боєць, який повернувся додому

Ми вже писали про 28-річного Федора Ткачука, бійця 128-ої гірсько-піхотної бригади з села Крутнів Кременецького району, якого рідні чекали з полону довгих сім місяців. І ось 30 серпня він повернувся нарешті додому…

«Не раз прощався подумки з життям…»

…Федір зустрічає нас на вигоні села. Одну руку подає, щоб привітатися, а іншою – обіймає шестирічну Соломійку. Неможливо не помітити, що за усмішкою на обличчі ховається біль від пережитого полону. Поки йдемо дорогою до Федорового дому, розмовляємо, пише Нова Тернопільська газета

«Це – Соломійка, донька моєї рідної сестри Нелі і моя похресниця, – знайомить нас Федя. – Вона – мій оберіг. Чесно кажучи, я й воювати пішов заради таких діток, а поки був у полоні, то думки про дім і про Соломійку допомагали вижити. Коли здавалося, що вже нема ні сил, ні бажання боротися, згадував щирі оченята Соломійки, її дзвінкий сміх і переконував себе, що обов’язково потрібно вибратися з того пекла… І тепер, коли я вдома, вона не відходить від мене ні на крок…»

В очах Федора – невимовний розпач, йому важко говорити… Ми присідаємо на порозі його хати, і Соломійка знову тулиться до хресного. «Є що розповісти, але я не хотів би зачіпати деяких тем... – потирає хлопець шрами на обгорілій руці. – Це в мене залишилося після мінометного обстрілу в Нікішиному, тоді, коли я, власне, й потрапив у полон. Ще на нозі такий є… Досі не віриться, що я вдома. Вперше це усвідомив, коли мене обнімали маленькі рученята Соломійки. А там, у полоні, ніхто не знає, що відбувається у зовнішньому світі... Бойовики заходять у підвал, називають прізвище і виводять. Ти йдеш і не знаєш, куди йдеш і що з тобою зроблять. Багатьох полонених так виводили, і вони вже не поверталися. Бувало, що й ми з побратимами не раз подумки прощалися з життям. Нас час від часу вивозили в поле із зав’язаними очима, говорити не дозволяли, тримали під прицілом, а ми лише могли обняти один одного і молитися. Так зумисне робили, щоб чинити психологічний тиск. Тому, коли 29 серпня зайшли за мною, я до останнього нічого не знав… Мене і ще 11-ох побратимів повезли за Донецьк, де був обмін, і тоді вже волонтери доправили нас до Генерального штабу АТО до Краматорська, а звідти – додому. Я дуже вдячний волонтерці з Тернополя Ірині. Називаю її своєю другою мамою, бо саме вона опікувалася мною всі ці місяці. Вона мене з того пекла витягла…»

«Краще підірватися на гранаті, ніж потрапити до тих нелюдів…»

Бійці 128-ої бригади дислокувалися під Дебальцевим, а 26 січня частину з них, у тому числі і Федора, перекинули до Нікішиного. Їм сказали, що відсилають туди лише на одну ніч, а вранці вони повернуться до Дебальцевого. Тоді їх, десятьох вояків, відвезли до села на танках. У Нікішиному тривали запеклі бої, і бійці мали підстрахувати побратимів, які вже чотири місяці стояли на одній позиції. Хлопців кинули практично в саме пекло. Вони змушені були ховатися у підвалах, адже відстрілюватися із автоматів проти важкої артилерії було неможливо.

Федорові важко підбирати слова. На кілька хвилин він змовкає і тут із нього виривається те, що так довго тримав усередині… Він розповідає про жахи, які пережив, про хлопців, які не повернуться додому. Про те, що відчував, коли їх бомбили з «градів» під Дебальцевим… Коли не розумів, де небо, де земля… Коли не знав, куди бігти і що робити… Коли зрозумів, що допомогти може тільки Бог… Коли друг, із яким щойно розмовляв, уже мертвий і немає сил тягнути його за собою…

– У Нікішиному ми три дні відбивалися без підмоги, – пригадує Федір. – З десяти нас залишилося лише четверо, а скільки до того хлопців полягло, навіть боляче згадувати. На третій день боїв у нас уже не залишилося ні зброї, ні їжі, ні води… Ми просили через радіостанцію: «Дайте допомогу!.. Потрібна допомога!..» А нам лише відповідали: «Тримайтеся… Тримайтеся…» Ми трималися до останнього, але…

29 січня Федора контузило. Неподалік від нього розірвалася міна, обгорів одяг, руки і ноги були обпечені… І тоді його з побратимом знайшли бойовики…

– Я нічого не відчував, коли мене забирали, – на очі у Федора мимоволі навертаються сльози. – Спочатку взагалі був без свідомості, а потім ДНРівці обілляли мене водою. На деякий час отямився і усвідомив, що втекти вже не вдасться. Поки воюєш, то навіть не думаєш про те, що можеш потрапити у полон. А туди краще не потрапляти… Прости мене, Господи, за такі слова, але краще підірватися на гранаті, ніж потрапити до тих нелюдів. Я просився: «Краще добийте!..» Але їх таким не проймеш. Якщо вони бачать, що ти дихаєш, то ще більше знущаються. Бойовики забирали навіть важкопоранених, які дорогою помирали, а тоді їх тіла просто кудись викидали…

«Ділилися останнім шматком хліба…»

Федора і ще 36-ох полонених тримали у підвалі колишнього управління Донецького СБУ. Архіви звідти забрали, і наші бійці спали на стелажах. У Федора з собою були іконки і хрестик, але в полоні все відібрали. «Ета тібє больше нє панадабіцца, ано тібя нє спасьот…» – зірвали з шиї хрестик і викинули… Забрали також форму, в кого вона була ціла, а натомість дали якесь лахміття. Найважче було в січні-лютому, тоді після «котла» під Дебальцевим привезли багато полонених… Було дуже холодно…

– Нас виводили на примусові роботи, – згадує Федір, – мили якісь склади, чотириповерхове приміщення СБУ… До кожного бійця приставляли озброєний конвой. Навіть не хочу згадувати, як ми у смітниках шукали собі одяг, як нас годували. Кидали що-небудь, немов псам, аби не померли, або доїдали за бойовиками те, що вони недоїли. Бувало, що залишки їжі кип’ятили, а бувало, що віддавали нам прокисле, зіпсоване... Бувало, що взагалі не було що їсти. На одного давали пачку сухої «Мівіни» на два дні і мусили обходитися. Води теж не було нормальної. Те, що ми пили, важко назвати водою, сама хлорка. Від того й зуби в багатьох «полетіли»… Спочатку нам не дозволяли телефонувати до рідних, я не говорив зі своїми три місяці. А тоді раз у тиждень почали давати телефон на 30 хв. для 50 бійців. Говорити багато не було змоги, сказав слово-два і передавав іншому. Коли вперше зателефонував сестрі, нічого не відчував. «Нелю, то я. Живий…» – і відразу тиша, а потім сльози... У полоні сім місяців – як сім років, і краще їх забути, наче страшний сон. Розумію, що то буде нешвидко і на все потрібен час… Я ще й досі не можу ні їсти, ні спати вночі. Тільки задрімаю і чую постріли, вибухи, бачу смерть. Зриваюся. Кричу. Заспокійливі не допомагають… Мені й у полоні жахіття снилися, там усім сняться…

…Попереду у Федора лікування у санаторії і довгий курс реабілітації. Днями він вирушить до військової частини у Мукачевому, де йому дадуть направлення у санаторій. «Підлікуюся і знову піду... – прокручує на руці синьо-жовтий браслетик «Слава Україні!», – а тоді зустрінемося з вами і поговоримо, але вже коли закінчиться війна…".

«У полоні сім місяців – як сім років…» – тернопільський боєць який повернувся додому
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Автор
(0 оцінок)
Викладення
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань

Суспільство
Ключі від квартири, придбаної коштом держави, 22 жовтня отримала 20-річна Олена Піх у Теребовлі. Дівчина перебувала на обліку громадян, потребуючих покращення житлових умов.   «Вперше за останні роки держава виділяє кошти для забезпечення житлом дітей-сиріт та допомоги багатодітним сім’ям. Якщо торік на ці потреби в область було спрямовано 3 млн 800 тис. грн, то цьогоріч субвенція з держбюджету становить 7 млн 60 тис. грн. За ці кошти для шести осіб з числ...
Кримінал
Крадіжку грошей інкримінують працівники Козівського відділення поліції мешканцю селища Козлів. Чоловік викрав 1100 гривень у знайомого. У компанії потерпілий та підозрюваний розпивали алкоголь. Коли потерпілий вже добряче захмелів, добрий знайомий вирішив покористуватися його карткою. Спритно витяг її з кишені куртки. Почекавши декілька днів, легко зняв готівку, бо ж безпечний власник записав код доступу на папірці, у який і загорнув картку. Уникнути відпо...
Суспільство
У неділю, 21 жовтня, команда «Дизель-шоу» випустила відео-реквієм в пам’ять про Марину Поплавську. Ролик з’явився на сторінці в Instagram. «В будинок до кожного, хто хоч раз посміхнувся, дивлячись на неї на екрані або на сцені — прийшла велика біда. З життя пішла яскрава зірка гумористичного жанру, вчителька, людина з великої літери, вірна подруга, красива жінка — Марина Поплавська. Її життя обірвалося трагічно і безглуздо», — з сумом констатували в «Дизел...
Кримінал
У вчиненні серії крадіжок співробітники Гусятинського відділення поліції підозрюють 18-річного уродженця району. Підозрюваний, будучи неповнолітнім, неодноразово потрапляв в поле зору правоохоронців за вчинення майнових злочинів. Тепер він фігурант нових кримінальних проваджень, розпочатих за трьома фактами скоєних ним крадіжок. Об’єктами збагачення юнак обрав магазини та складське приміщення, де не було будь-яких засобів захисту.  Перед тим, як вчинити кр...
Суспільство
У Тернополі гостро стоїть проблема ігрових закладів, які знаходяться у житлових будинках. Так звана "Національна Лотерея" створює дискомфорт мешканцям багатоповерхівок, оскільки, часто там збираються неповнолітні, які влаштовують дебоші та розпивають спиртні напої. Гральні заклади нібито перевіряють, чи діють вони в межах законодавства, але як стверджує голова ГС "Рада голів ОСББ міста Тернополя" Сергій Лупак, патрульна поліція майже не слідкує за такими с...
Екологія
У Головному управлінні Держпродспоживслужби в Тернопільській області завіряють жителів Тернополя та власників домашніх собак – епідемії немає. А повідомлення про епідемію чумки у Тернополі, що поширюється в соцмережах – неправдиве (https://www.facebook.com/groups/150039262328621/permalink/246784805987399/). «ПОВІДОМЛЯЄМО, що станом на 22.10.2018року місто Тернопіль є благополучним щодо чуми м’ясоїдних (собак), а також гепатит, ентерит, аденовірус, лептоспі...
Суспільство
В селі Городниця Гусятинського району у власному будинку скоїв суїцид шляхом повішання чоловік 1932 року народження.  Як повідомляє "ilikenews", тiлo чoлoвiка було передане на рoзтин. У пoлiцiї пiдтвeрдили, щo цe нe була насильницька смeрть. Нагадуємо, що впродовж січня – серпня 2018 року чисельність населення на Тернопільщині зменшилася на 4189 осіб. Чисельність наявного населення в області, за оцінкою, на 1 вересня 2018 року, становила 1048,1 тис. осіб,...
Суспільство
47-річний Едуард Попович розбився, впавши з новобудови з висоти 10 поверху на дашок 3 поверху. Від отриманих травм чоловік загинув на місці події. Сиротами залишились четверо дітей, один з синів – з інвалідністю, пише 20 хвилин. - Нещасний випадок трапився 20 жовтня близько 13.30, - повідомив начальник відділу комунікації головного управління Нацполіції в області Сергій Крета. – До поліції надійшло повідомлення від лікаря бригади швидкої допомоги. На місце...
Екологія
Державна служба України з надзвичайних ситуацій Тернопільський обласний центр з гідрометеорології (Тернопільський ЦГМ) попереджає, що у зв’язку з проходженням активних атмосферних фронтів від циклонічної депресії над Скандинавією та вторгненням холодної повітряної маси 24 – 25 жовтня очікуються несприятливі погодні умови. Так, зокрема, очікуються  пориви північно-західного вітру 17 – 22 м/с, 24 жовтня вдень місцями  25 – 28 м/с; зміна фази опадів – дощ з п...
Відповідальний за розділ
Наталія Наконечна
Журналісти сайту 0352.ua до ваших послуг.
Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте про міські новини та події - ми сподіваємося, що з Вашою допомогою городяни дізнаються про життя Тернополя більше.

Разом з Вами ми зробимо наше місто кращим!