Ось уже декілька днів поспіль не впізнаю Тернопільську площу. Здавалося, все на своїх місцях: зграї голубів покльовують крихти між плиткою, кидаються петардами діти, бігають туди-сюди безпритульні собаку, які полохають тих же голубів та дітей. Все звичне і буденне.А справа ось в чому. Плазмотрон, той, що нещодавно поселився на майдані – зрусифікувався. За дозволом мерії міста, його ласкаво встановили поблизу театру, і хто ж міг подумати, що заграє він не солов’їною, а мовою сусідів.Музичні ролики із зображенням війни в Афганістані – ось що стало провідною темою для «телеящика». Що ж, мабуть згадують чергову річницю виведення військ, подумала я, але коли побачила ту ж картинку через тиждень – засумнівалась.Та й це вже не перший прояв антинаціональності в «очах» плазмотрона. Згадаймо Новорічну ніч, коли на екрані можна було побачити ролики із зображенням оголених жінок з англійською та російською озвучками. Ось такий він, чудо-ящик.Але він, по мірі свого безсилля, не може підбирати репертуар,це вправно роблять за нього. Цікаво, хто ж у Тернополі є головним фанатом пісеньок аля «Давай за жизнь» чи «Камбат батяня». Власник плазмотрона, чи Сергій Надал, з дозволу якого і був встановлений пристрій.Загалом, це немає значення, головне ж в іншому. Як можна було допустити в такому просякнутому національним духом місті, буквально у його серці, програвати пісні нерідною, чужою говіркою. Та як мер цього міста ставиться до такого паскудства? Невже йому байдуже, чим «годує» плазмотрон тернополян - пише ltdaily.info.“Мені не подобається цей «москальський» репертуар на площі,- каже тернополянин Андрій.- Бігаю щодня на роботу повз плазмотрон та інколи хочеться навіть чимось запустити об нього, аби замовк. Я нічого не маю проти афганців, однак ці російськомовні пісні не терплю. Невже немає гарних українських композицій?”І справді: для кого старається плазмотрон? Питання залишається відкритим.Дозволю собі припустити, що плазмотрон «наривається» на сумну долю білбордів Віктора Януковича, що чи не у всіх областях України увібрали веселі та кольорові штрихи.Не здивуюсь, якщо завтра хтось не пошкодує власних грошей на літру чудової барвистої фарби і пограється в художника. Скажете, хуліганство? Так, воно! Жаль, що у нас за українофобство не карають, тому й далі стоїть плазмотрон, виспівуючи « давай за жизнь».