Верховний Суд підтвердив той факт, що проживання дитини з одним із батьків не означає, що він автоматично вважається тим, хто самостійно її виховує.
Як повідомляє "Знай", ідеться про ситуації, коли батьки після розлучення укладають домовленості або навіть нотаріальні угоди щодо місця проживання дитини. Суд прямо зазначив: такі документи не є достатнім доказом для отримання юридичного статусу "самостійного виховання".
Ключовий момент — участь другого з батьків. Якщо він формально не позбавлений прав і не визнаний таким, що не може їх реалізовувати, то юридично він усе одно залишається повноцінним учасником виховання дитини. І це повністю змінює підхід до подібних справ.
Окремо резонанс викликала позиція щодо ТЦК. Верховний Суд підтвердив, що територіальні центри комплектування можуть оскаржувати судові рішення у справах, де встановлення факту самостійного виховання потенційно впливає на питання відстрочки від мобілізації або звільнення від служби.
Фактично це означає, що подібні справи більше не залишаються "виключно сімейними". Вони можуть мати наслідки для військового обліку, а отже — потрапляють у зону інтересів державних органів.
У конкретній справі суди дійшли висновку, що доказів повної відсутності матері у вихованні дитини немає. Проживання дитини з батьком і домовленості між сторонами не переконали суд у тому, що один із батьків повністю усунувся від своїх обов’язків.
Верховний Суд залишив ці висновки без змін і ще раз підкреслив: для подібного статусу потрібні реальні докази, а не лише формальні документи чи спільні домовленості.