Мало хто з тернополян знає, що історію нашого міста протягом кількох останніх століть писали науковці та краєзнавці Австрії, Польщі, інших країн. Цікаві спогади про місто залишили відомі мандрівники. Але найбільш насичені яскравими фактами, правдивими висновками та узагальненнями були “Історії Тернополя”, написані у першій половині минулого століття корінними городянами Стефанією Садовською та Ізидором Кордубою.
Над своїми рукописами вони працювали багато років, але, на жаль, з написаним трапилися драматичні пригоди, що спричинилися до втрати більшої частини унікальних матеріалів, повідомляє Місто.
Нові публікації
Останнім часом у Тернополі і за кордоном видано ряд солідних науково-публіцистичних розвідок про наше місто, які дають набагато ширшу уяву про минувшину Тернополя. Передовсім із вдячністю треба згадати про кількатомну працю колишнього тернополянина, а нині відомого польського історика та краєзнавця Чеслава Бліхарського, про ґрунтовну монографію досвідченого архівіста і краєзнавця Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”, дуже змістовну і науково виважену історико-краєзнавчу хроніку Тернополя у 1540-1944 роках, яку написав знаний дослідник Ігор Дуда.
З’явилося й чимало інших книжок та журнальних публікацій про минуле й сьогодення Тернополя, які підготували історики, публіцисти, краєзнавці Олег Гаврилюк, Ігор Крочак, Олександр Петровський, Петро Гуцал, Віра Стецько, Тарас Возняк. Їхні праці допомагають краще розібратися в історичних процесах у нашому краї та місті. Проте узагальненого, позбавленого будь-якої тенденційності наукового дослідження, справжнього і неупередженого, напевно, ще немає. Такі якості мали хіба що рукописи Стефанії Садовської та Ізидора Кордуби, але їх, на жаль, майже повністю втрачено. Вся надія на нинішніх і майбутніх дослідників правдивої історії Тернополя.
Дослідження тривають
Час від часу в обласному державному архіві та краєзнавчому музеї відбуваються наукові конференції, присвячені історичним подіям, датам, видатним людям краю, які, власне, творили історію Тернополя. Науковці, краєзнавці, архівісти, журналісти розповідають про цікаві знахідки, своє бачення проблемних історичних подій, що проходили на тернопільській землі. Адже, наприклад, в історії міста було багато “білих плям”, які вимагають ретельного, аргументованого тлумачення. Саме проблемні сторінки минулого насамперед чекають неупередженого висвітлення.
Дедалі частіше на наукових конференціях, присвячених історії Тернополя, у розвідках і дослідженнях повідомляються несподівані уточнення відомих подій, нові яскраві факти, розкриваються навіть сенсаційні таємниці. Про деякі з них, зокрема, розповіли професори тернопільських університетів Богдан Лановик та Йосип Свинко, молодий здібний історик Василь Штокало, інші дослідники.
Зокрема, професор Б.Лановик, котрий особисто знав автора великого наукового дослідження про минуле Тернополя Ізидора Кордубу, висловив повну підтримку його версії про те, що поселення на місці теперішнього міста виникло задовго до того, як з’явилася перша писемна згадка про нього, тобто до 1540 року. Ізидор Кордуба вважав також, що спочатку було селище Тернопіль, а потім власники міста перейменували його на Тарнополь на честь будівничого і володаря замку над ставом Яна Тарновського. До речі, знайдено спогади середньовічного мандрівника, в яких говориться, що в 1596 році біля замку було величезне озеро, найбільше у польському королівстві, яке давало багато риби.
На всіх конференціях науковці одностайні у твердженні, що 1540-й рік не був початком історії Тернополя. Поселення (а згодом місто) виникло на кілька століть раніше. Навіть знайдено архівну справу, з якої випливає, що Надставна церква і старовинна синагога на колишній вулиці Гусячій (синагога стояла на місці нинішнього музичного училища ім. Соломії Крушельницької) споруджені у XII столітті. Є ще одна гіпотеза, яка, правда, викликала гарячу дискусію серед істориків, що Тернопіль існував за сто років до заснування Львова. Таке припущення, спираючись на деякі авторитетні історичні дослідження, висунув молодий науковець Василь Штокало.
Кілька інших сенсаційних гіпотез оприлюднив у своїх доповідях та публікаціях про заснування і розвиток Тернополя завідувач відділу давньої і стародавньої історії обласного краєзнавчого музею Олег Гаврилюк. Зокрема, стало відомо, що на території міста знайдено могильник, закладений ще у VIII столітті до нашої ери, а також монети, виготовлені у першій половині IV століття. Виявлено нові матеріали, які підтверджують, що спочатку поселення називалося Тернопіль, а потім назву міста змінили на Тарнополь.
Справжнім відкриттям для істориків та краєзнавців міста стало дослідження наукового працівника обласного краєзнавчого музею Ярослави Гайдукевич “Тернопільська минувшина у записах Стефанії Садовської”. У цьому надзвичайно цікавому повідомленні йдеться про рукописи колишньої багаторічної співробітниці музею Стефанії Садовської, котра в роки Другої світової війни, в умовах гітлерівської окупації Тернополя, рятувала у підвалах музею найцінніші експонати. Разом з ними пережила жахливі бомбардування міста, а потім серед руїн і згарищ відроджувала музей. Більше того, історія міста, яку написала Стефанія Садовська, напевно, була найповнішою і найцікавішою, але, на превеликий жаль, мало що з її рукописів збереглося.
І крадуть рукописи і горять вони
Так уже сталося, що найкращим, мабуть, рукописам про тернопільську минувшину чи не найбільше не пощастило. Ізидор Кордуба, котрий понад 30 років життя присвятив вивченню і написанню історії рідного міста, так і не побачив свого твору надрукованим і виданим. Творив з думкою про нащадків, про наступні покоління тернополян, котрі захочуть знати правду про народження Тернополя, про його біди і потрясіння, про світочів краю, красу й багатство цієї землі, яку топтали, плюндрували численні завойовники та окупанти.
У 60-і роки минулого століття Ізидор Кордуба змушений був віддати свою книжку на перевірку компартійним ідеологам, інакше її неможливо було надрукувати. Повірив у порядність контролерів і цензорів. І дарма. Книга довго мандрувала керівними кабінетами, її ділили на шматки, передавали рецензентам. Минали місяці й роки. Перевіряльники далі шукали помилки й недоліки. Врешті-решт, книги не стало. “Загубилася…” — скрушно розводили руками компартійні ідеологи. А в автора стискалося серце від жалю і болю. Такі були часи. Потім окремі фрагменти рукопису добрі люди відшукали, дещо віддали до краєзнавчого музею, дещо надрукували в місцевому часописі, коли розвалилася радянська імперія. Але Ізидор Кордуба вже до цього не дожив.
Інша гірка доля спіткала другий визначний науковий твір про минуле нашого міста — рукопис Стефанії Садовської, якому теж дуже не пощастило. Корінна тернополянка, вона отримала блискучу освіту у знаменитій львівській українській гімназії сестер-василіанок, а з 1907 року продовжила навчання на філософському факультеті Львівського університету. Згодом, у Тернополі, С.Садовська стає відомим педагогом, професором історії та географії жіночої гімназії ім. М.Конопніцької, збирає матеріали і пише історію рідного міста. Інтенсивно спілкується з науковцями Львова, зокрема, з професором Володимиром Кубійовичем і директором Національного музею Іларіоном Свенціцьким.
У вересні 1930 р. відомий львівський учений, голова НТШ К.Студинський повідомляє С.Садовській, що отримав від неї першу частину рукопису (на 166 сторінках) праці про Тернопіль і захоплений нею. Через рік надійшла і друга частина рукопису. Однак переслідування польських шовіністів і драматичні родинні події перешкодили друкуванню книги, яка потім загубилася в пеклі війни. Під час боїв за Тернопіль навесні 1944 р. був дощенту зруйнований і згорів будинок Садовської і в ньому весь її творчий доробок, особистий архів, усі зібрані матеріали і рукописи книги про історію міста. Відновити щось у неї вже не було ні сил, ні можливостей.
Непересічна особистість
Якби навіть Стефанія Садовська не була авторкою унікальної книги про Тернопіль, вона все одно залишила б помітний слід в історії міста, в якому прожила майже 80 років і багато зробила для нього. Про її талант як історика, її неймовірну працездатність і взагалі про цю енциклопедичну постать були високої думки видатні українські учені того часу, зокрема львівський професор Степан Рудницький. Багато років С.Садовська підтримувала дружні контакти, листувалася з письменницею Ольгою Кобилянською. Про це згодом опублікує теплі спогади в журналі, а листи будуть надруковані у 5-томнику О.Кобилянської у 1965 р.
Стефанія Садовська народилася у 1888 р. у Тернополі. Батько був урядовцем, а мати її, Анна, походила з відомої родини тернопільських міщан — Онуферків, родове коріння яких сягало початків існування міста. Родина зазнавала постійних переслідувань, бо була відома своїми національно-патріотичними почуттями. За це польські шовіністи так побили батька Стефанії, що він помер. Безперечно, С.Садовська була найздібнішим дослідником історії Тернополя, а згодом і науковцем обласного краєзнавчого музею, де пропрацювала з 1940 до 1965 р.
Відважно, як справжня патріотка повела себе вона під час фашистської окупації міста. І хоч 49 найцінніших живописних полотен західноєвропейських художників XVIII-XIX століть гестапо забрало з музею, але їй особисто вдалося зберегти й сховати у глибоких підвалах музею від подальшого грабунку багато інших картин, а також рідкісну кераміку, коштовні монети, історичні документи. Ризикуючи при цьому життям, бо за таке гітлерівці карали на смерть. Тут же, серед експонатів у підвалі, С.Садовська пережила бої за Тернопіль у березні-квітні 1944 р. і страшні бомбардування міста.
Музей став її домом після війни. Лише у віці 77 років вийшла на пенсію, але продовжувала ходити на роботу, бо самотньою доживала віку. Найбільше шкодувала за тим, що пропала, згоріла її історія Тернополя і що загубилася її докторська дисертація. Подвиг науковця, трудівниці музею і щирої патріотки свого міста гідно оцінили. У 1948 р. за врятування музейних цінностей С.Садовська була нагороджена орденом “Знак пошани” і отримала невелике помешкання на вул.Руській, поблизу музею.
І все-таки С.Садовська, незважаючи на великі втрати, залишила чималу творчу спадщину — майже двісті експонатів зберігається в музеї, зокрема, її праці з історії, археології, про українське малярство на склі тощо, причому написане це не лише українською, але й польською, німецькою, латинською мовами, які знала досконало. З книги про Тернопіль збереглася лише невелика частина рукопису, який, до речі, вона проілюструвала власними графічними малюнками, на яких зображені тернопільські міщани у різні часи, види міста та його околиць.
Навіть з того, що збереглося про історію Тернополя та було написане вже після війни, добре видно, наскільки глибоким і вимогливим дослідником була Стефанія Садовська. Вона опиралася лише на авторитетні писемні джерела, древні латинські хроніки, матеріали польські, австрійські, німецькі і цікаві документи тернопільського магістрату. За латинськими джерелами вона вперше уклала унікальну хроніку старовинного Тернополя ще з часів його заснування як невеликого поселення, а продовжила її власними роздумами і спостереженнями аж до 1939 р. Далі не посміла, можливо, боялася говорити правду, а на компроміс із власною совістю не могла піти. До кінця залишилася чесною людиною.