Початок зимового циклу календарних свят найбільш виразно виступає 4 грудня, коли відзначається одне із двунадесятих свят — Богородичне свято Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Цей день у народі ще називають Третя Пречиста (що значить непорочна, незаймана). Згідно з церковними легендами та апокрифічним «Євангелієм Якова», коли Марії виповнилося три роки, вона разом з іншими дівчатами увійшла до храму зі світильником. Священик (а ним був Захарія, в майбутньому батько Іоанна Предтечі) узяв дитя на руки, поцілував і мовив: «Маріє, Господь звеличить ім'я твоє в усіх поколіннях, а в кінці днів пред'явить тобі ціну викупу синів Ізраїлю». Вимовивши це, він поставив дівчинку на третю сходинку храмового жертовника, де зійшла на неї благодать Божа. До цієї дати на всій території України прив'язано чимало прикмет, прогнозів і звичаїв, що свідчили про її важливе значення. Вважалося, що Введення відкривало собою зимовий святковий сезон. На Рівненщині говорили: «Введення прийде, свят наведе». І дійсно, після 4 грудня йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі. Введенські прислів'я розкривають прагнення хлібороба зазирнути в майбутнє, передбачити, якою буде наступна зима і як вона вплине на врожай: «Як Введення мосте мостки, а Микола забива гвіздки, то люта зима буде», «Як ляже глибока зима, готов глибокі закрома», «Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави», «Як на Введення вода, то буде в мисці молоко», — говорили на Харківщині. Ці народні спостереження вірно вловлювали взаємозв'язок погодних і кліматичних явищ, так як в основі їх лежав трудовий досвід. Адже від цих спостережень значною мірою залежали результати господарювання.
Характерним звичаєм цього свята був прихід першого відвідувача — «полазника». В основі його лежить віра людей у щасливу або нещасливу прикмету. Якщо першим у хату заходив молодий, гарний чоловік, а до того ж ще й з грішми — добра ознака: увесь рік в оселі будуть усі здорові й будуть «вестися» гроші. Якщо ж до хати зайде немічний, старий та ще й бідний чоловік — це погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться... А найгірше, як увійде до хати стара жінка — то вже добра не жди... Тому старші та бідніші люди стримуються заходити до чужої хати в день Введення. Недобрий знак, якщо в цей день хтось із сторонніх приходить позичати, або хворим.
Іноді функції «полазника» виконували, зокрема в Прикарпатті, тварини (бичок, кінь), яких урочисто вводили в хату, годували й поїли, «щоб худоба добре водилася». В окремих регіонах України на Введення починалися деякі види робіт, що за існуючим у народі повір'ям, може забезпечити успіх протягом усього року. На Черкащині, наприклад, у давнину деякі жінки опівночі проти Введення сідали голими на порозі сінешних дверей і пряли «самосівні» коноплі, «щоб прядиво пішло на руку». На Поділлі, вранці на Введення, господині обсипали колись своїх корів конопляним насінням та змащували олією вим'я — «щоб давали багато молока». А «щоб була густа сметана» — варили з борошна густу киселицю і давали їсти коровам. Щоб ніхто не відібрав «живності», обкурювали корів, овець тощо пахучим зіллям примовляючи при цьому заклинання. У східних областях України ще донедавна зберігався дивний звичай серед «дівчат-чарівниць» святити воду в ніч проти Введення.