Тернополянка Валентина Цап дивиться на світ крізь призму фотоапарата (фото)

Валентина Цап, а для друзів просто Валя – симпатична 17-річна студентка тернопільського вишу, яка старанно відвідує пари та полюбляє, як і всі її однолітки, побешкетувати допізна з друзями. Особливостей у цієї дівчини, як і в решти представниць прекрасної статі – більш ніж вдосталь. Щоправда, мова не йтиме про довгі теревені по телефону, чи вечірні співи під улюблену музику. Справа в тому, що Валя бачить світ не так, як всі, а… крізь призму фотоапарата. Здивовані? Гадаєте, як це можливо? А все дуже просто – вона фотограф, і слово «аматор» точно не про неї.

Для читачів сайту 0352.com.ua Валя залюбки погодилася привідкрити завісу до своєї творчої майстерні.

- Як давно ти почала «знимкувати» та що тебе на це наштовхнуло?

- Фотографувати я почала десь три роки тому, може трошки раніше. Причину не можу визначити, це почалось як у всіх – стала клацати все, що бачила, потім захопилася зйомкою, вирішила освоїти фотошоп… і понеслось.

- Заняття фотографіями - це для тебе хобі чи майбутня професія?

- Відверто кажучи, я не задумувалася, чому цим займаюсь. Мені це просто подобається. Світлиною я можу показати, як я бачу людей… Для мене процес зйомки, обробки фотографії – це щось особливе. Їм я віддаюсь цілком і повністю. Відповідно, з часом, хобі переросло в роботу. А на рахунок майбутньої професії – то я не проти працювати фотографом, але не хочу забігати наперед.

- Ти студентка. Де зараз навчаєшся?

- Навчаюсь в ТНЕУ на факультеті комп’ютерно-інформаційних технологій. Звичайно, хотілося б, щоб фото було основною роботою, щоб був постійний дохід, задоволення від роботи. Але спочатку потрібно здобути вищу освіту, отримати диплом. Тому стараюсь зараз балансувати між навчанням і роботою.

- Розкажи, як від аматорських світлин ти перейшла до серйозних фоторобіт?

- Спочатку мені на День народження подарували звичайну «мильничку». Я нею й почала фотографувати заради забави… В один момент я зрозуміла, що мене до цього справді тягне. Батьки теж це помітили, і на наступні іменини подарували більш серйознішу техніку. Десь через півроку я зрозуміла, що мені для хороших фотографій вже потрібна «дзеркалка», щоб роботи були більш якісними і професійними. Спільними зусиллями ми з батьками придбали нову камеру. Я своїй сім’ї в цьому дуже завдячую: вони підтримують мене, хочуть, щоб я й надалі розвивалась, як фотограф.

- Що найбільше подобається фотографувати?

- Мабуть, людей. Коли я їх «знімаю», то в мене з’являється азарт. В уяві я вже бачу готові результати і стараюсь це все реалізувати. Людина позує, змінюється на фотографіях. Спершу я придивляюсь до моделі, оцінюю, вивчаю її, тоді вже малюю готову картинку в голові, як воно все має бути в кінцевому результаті. Хоча, імпровізація присутня завжди. Також можу витратити дуже багато часу на одну «фотку» (обробка, мається на увазі).

- Від чого залежить якість твоїх робіт?

- Від настрою, натхнення… Буває, беру до рук «фотоагрегат» і починаю налаштовуватись, старатися зловити вдалий момент для фото. В процесі роботи й приходить натхнення, що вельми непогано.

- Хто найчастіше хоче у тебе сфотографуватися?

- Є люди незнайомі, які роблять замовлення на фотосесії. А є друзі, близькі, яким я пропоную познимкуватись.

- Як ти ставишся до своїх колег-фотографів?

- Що ж стосується інших фотографів (конкурентів), то до них я ставлюсь з повагою. Кожен з них - митець, творча людина. Спілкуватися з ними не те, що можна, а й потрібно. Так я отримую для себе багато чого корисного: досвід, професійні навички…

- Існує така думка, що коли не всі, то більшість фотографів – бідні. А як ти вважаєш?

- Якщо фотограф лінивий, то він бідний, або - якщо людина займається цією роботою не за покликанням… Адже фотографією можна заробити величезні гроші.

- Валю, твоя камера має прізвисько?

- Мій «фотик» прізвиська немає, але я люблю свій «апарат», і бережу його.

- Доводилось робити виставки своїх робіт в галереях, або приймати участь у фотоконкурсах?

- Ні. Поки що виставок не було, конкурсів теж. Лише публікувала знімки на сайтах. Все інше, сподіваюся, - в майбутньому…

- Чи потрібна муза, щоб робити фото?

- Звісно. Без неї нікуди. Для мене, знову ж таки, джерелом натхнення є люди: їхня невидима аура, погляди, усмішки, рухи, міміка.

- Про що ти мрієш?

- Хочу навчитись робити епічні сюжети. Це, звісно, амбіції, але куди без них? Ще хочу визнання та популярності, але щоб вони були щирими, а не лестощами.

- Які плани маєш на майбутнє у фото та й взагалі?

- Я буду робити все щоб і надалі займатись фотографіями. Буду збагачувати свій досвід. А ще, хотілося б спробувати себе в різних жанрах зйомки… Та все це потребує коштів, фототехніка дуже дорога.

P.S. Цап Валентина Романівна. Народилася 13.08.1994 року в місті Тернополі. Навчалася у ТЗОШ №20. Тепер - студентка І-го курсу Тернопільського національного економічного університету, факультет комп’ютерно-інформаційних технологій. Зйомкою фотографій займається 3 роки, професійною з 2010-го.