26 лютого 2022 року, 3:20 ночі - для Анастасії Пантелюк із Хмельниччини ця мить назавжди поєднала радість народження з гіркотою втрати. У той час, коли вона дарувала життя донечці, її чоловік Сергій, тяжко поранений на Чернігівщині, помирав.
Сьогодні їхня донечка знає батька лише з фотографій, а Анастасія знаходить підтримку в жінці, чиє життя стало відображенням її власної трагедії.
Зустріч на параді та невиконана обіцянка
Історія Анастасії та Сергія Пантелюків розпочалася символічно - 24 серпня 2018 року під час параду до Дня Незалежності в Києві. Він - молодий офіцер, який з дитинства мріяв про службу в армії, вона - його велике кохання. За кілька років замість парадного маршу Сергій уже керував танком у справжньому бою.
Перед повномасштабним вторгненням він встиг відвідати дружину в лікарні, де Анастасія перебувала на збереженні. Вони мріяли зустріти народження донечки Мілани разом, але 24 лютого Сергія терміново відправили на Чернігівщину. 25 лютого він востаннє подзвонив мамі і сказав: «Ми їх відбиваємо». Лише через кілька годин Анастасія отримала дзвінок від незнайомої дівчини — Христини.
Два Сергії: офіцерське братерство
Христина Телушкова була нареченою побратима Сергія — 24-річного старшого лейтенанта Сергія Телушкова. Обидва Сергії — офіцери, які героїчно боронили Чернігів.
У той трагічний день їхній підрозділ знищив ворожу десантну колону, але під час відходу потрапив у засідку диверсійно-розвідувальної групи. У танк влучили двічі з РПГ. Сергій Телушков загинув миттєво. Сергій Пантелюк, попри щільний вогонь, кинувся рятувати друга і отримав поранення, що стали смертельними.
Анастасія Пантелюк згадує: «Я народила Мілану о 3:20 ночі, і так само загинув мій чоловік — о 3:20. В один і той самий час».
Діти — продовження героїв
До того дзвінка Христина та Анастасія не знали одна одну, але тепер стали близькими подругами. Христина теж була вагітна, коли Сергій загинув. Їхній син Сергійко народився через пів року після смерті батька, названий на його честь.
Сьогодні Мілані 4 роки, а Сергійку — 3 з половиною. Діти граються разом, а матері діляться спогадами. Мілана знає, що її тато був на війні і тепер «з Бозею». Сергійко ж активно проявляє риси характеру свого батька, що Христина помічає в кожній його поведінці.
Христина Телушкова згадує: «Я розуміла її, вона розуміла мене. Ми плакали і підтримували одна одну. Я й досі за ним сумую і думаю, що він десь приїде…»
Пам’ять, що живе в поколіннях
Рідні офіцерів встановили пам’ятний знак на місці їхньої загибелі на Чернігівщині. Мама Сергія Пантелюка у Вінницькій області проводить уроки пам’яті для школярів, показуючи фото сина, який до останнього залишався вірним присязі та товаришеві.
Дві жінки, яких поєднала війна, тепер мають спільну мету: виховати дітей так, щоб вони знали, що їхні батьки були героями — не лише через службу, а й через любов, веселий характер і готовність завжди підставити плече.