Тернопільська співачка розповіла про те, як в армії схудла на 55 кг (ФОТО)

Тернополянка Юлія Шкугра – гордість місцевої 44-ої артбригади. У минулому вона – відома на Тернопільщині виконавиця, організатор та ведуча весіль. Тепер – молодший лейтенант, начальник клубу військової частини.

Як повідомляє "20 хвилин", молода та амбітна, вона не боїться йти проти вітру, щодня докладає максимум зусиль, аби зміцнити бойовий дух особового складу бригади та розвивати патріотизм у цивільних. А завдяки дітищу Юлії – єдиному в країні музеї-інсталяції бойової слави – про тернопільську бригаду почула вся Україна.

"Усе життя була співачкою та працювала в нічний час. У якийсь момент захотіла кардинально змінити своє життя. Вирішила піти на державну роботу. На часі якраз була служба в армії. Моя сусідка 25 років відслужила в Нагвардії, багато розповідала, говорила, що це непросто, що потрібно чітко виконувати накази, що ініціатива в армії карається і так далі. Як жінка, вирішила довести протилежне: за ініціативу не карають, якщо вона розумна і хороша", - розповідає вона.

Юлія з посмішкою згадує той момент, коли вона вирішила піти служити. Тоді, каже, була цивільною і навіть уявлення не мала, як то все має бути.

"Я прийшла до командира і кажу, що хочу служити. Він запитав, де я раніше працювала. Коли дізнався, що я ведуча весіль та співачка, була люфт-пауза… Потім мені запропонували уявити, що завтра День бригади  і попросили сказати, як я собі уявляю святкування. Ніхто не уявляв, що я встану і заспіваю пісню Оксани Білозір "Вольная воля". Був шок, я зрозуміла, що в армії такого немає – встати і одразу демонструвати, що ти – великий артист. Після того я пройшла психологічні тести. Оскільки закінчила факультет фізвиховання, у мене був спрощений "кастинг" по фізпідготовці. Зрештою, так і почалася моя служба", - говорить жінка.

Перша посада – оператор інформаційно-телекомунікаційного вузла зв’язку. Разом з тим вона допомагала організовувати різні конкурси, урочисті заходи тощо. Після двох місяців роботи зв’язківцем, тернополянка разом з іншими військовослужбовцями поїхала в зону проведення АТО, де мала навчитися роботі морально-психологічного забезпечення.

Жінка була в Лисичанську 4,5 місяці. Після того її відправили на тримісячні офіцерські курси в Академію сухопутних військ у Львові, аби вона могла стати начальником клубу. 

"Усюди пішки в бронежилеті, з автоматом і каскою, стогну, кляну себе, нащо мені то треба, ліпше я сиділа б у ресторані. Але нічого, опанувала себе і рухаюсь далі. Офіцерське звання мені тоді так і не присвоїли, бо я не мала сержантської "учебки". Поїхала я ще на три з половиною місяці на курси. І знову військове звання мені не дали, бо я жінка. Тоді ще не було гендерної політики в армії, як нині. Але я не здалася без бою – запропонувала командиру створити арт-студію бойової слави, єдину в Україні, де були б представлені великі інсталяції. Я прагнула, аби люди могли прийти в музей, отримати емоції, доторкнутися до боєприпасів, фотографій, аби це було нестандартно. Командир погодився, але попередив: якщо щось буде не так, мені світить дембель".

До втілення свого задуму в реальність Юлія Шкугра залучила найкращу подругу – талановитого дизайнера Ольгу Шаварську. Оскільки коштів на музей не було, військовослужбовець вирішила звернутися за допомогою в міську раду.

"На щастя, міський голова підтримав мою ідею, нам таки виділили гроші, і ми почали роботу. Але зробити все це потрібно було за 44 дні. Команда однодумців працювала не покладаючи рук. 6 грудня 2017 року ми відкрили єдину в Україні студію бойової слави, зроблену в стилі арт-інсталяції", - наголошує. – "А 12 рудня на мене чекав приємний сюрприз – мені присвоїли військове звання "молодший лейтенант". Отак мій дембельський акорд завершився новим зірковим стартом, я підписала контракт на п’ять років".

Про свій вибір героїня публікації не пошкодувала ні дня. Зізнається, що їй дуже поталанило, адже і в армії вона робить те, що найкраще вміє – організовує різні заходи, але тепер вже для особового складу військової частини. Часто ці дійства проходять на державному рівні, що дуже тішить тернополянку.

"Для мене це – колосальний кар’єрний ріст. Я вкотре переконалась: усе в наших руках. Прийшла в армію з вагою 110 кг. За роки служби схудла рівно наполовину. Я хотіла повністю себе змінити, і мені це вдалося", - зауважує Юлія.

Роль жінки в армії насправді дуже важлива. Попри стереотипи, представниці прекрасної статі демонструють на службі досить хороші результати. 

"Больовий поріг у жінок набагато нижчий, ніж у чоловіків. Ми більш витривалі та наполегливі. Жінки добре стріляють, вони сильні. Крім того, ми  більш ініціативні. Нині завдання в армії ставлять на рівні, незалежно від статі. Ні я в якому разі не треба нічого боятися. Я на своєму досвіді переконалась – треба йти і стукати. Якщо не відкриють двері, то відчинять вікно. А якщо людина схудла, то точно туди пролізе. Це моя логіка", - сміючись говорить начальник клубу.

Крім служби в армії, наша героїня є ще чудовою мамою першокласниці. 

"Коли я йшла в армію, доньці було лише три рочки. Я не побоялася лишити її на чоловіка. Той спочатку дуже плювався, але зрештою зрозумів, що мене легше відпустити в армію. Якщо я не реалізую себе на роботі, то можу "спалити" хату і, як справжня жінка, винести йому всі мізки. Служба у військовій частині пішла на користь, адже вдома я стала більш спокійна та врівноважена", - жартує жінка. – "Коли була в зоні проведення АТО, за донечкою доглядали чоловік та його батьки. Зараз дитина вже ходить у перший клас. Поки я на службі, зі школи її забирає няня. На щастя, мої батьки працюють за кордоном і допомагають оплачувати послуги помічниці".

Донька знає всі військові команди, часто буває у мами на роботі. Щоб не розриватися між домом та службою, жінка навчилася добре планувати свій день. Тоді, каже, усе виходить якнайкраще. На майбутнє у Юлії Шкугри багато планів. Найперше – провести реконструкцію клубу, востаннє серйозний ремонт там робили ще у 80-х роках. Жінка мріє, аби добра слава про тернопільську військову частину відлунням котилася по всіх містах і селах, аби гості бригади із захопленням дивилася на те, як міняється армія.