«Навіть не здогадувалися, що Тарас хоче йти воювати» – батько 26-річного загиблого бійця з Тернопільщини

– Якби не молодший син Андрій, не знаю, чи дав би собі раду з цим безмежним горем, – сумно зітхає батько Тараса Біленького Ярослав Мирославович. – 7 серпня я востаннє чув голос сина, пам’ятаю кожне його слово… Він казав, що обов’язково прийде додому, але не прийшов. Я розумію: Бог не посилає випробувань, які ми не в силах пережити, але нестерпно жити з таким гірким болем у душі...

26-річний Тарас Біленький із села Скорики Підволочиського району працював комірником на Підволочиському хлібозаводі. А торік, у червні, пішов на фронт добровольцем і служив у тернопільському батальйоні «Збруч», пише "НОВА Тернопільська газета".

– Ми навіть не здогадувалися, що Тарас хоче йти воювати, – розповідає Ярослав Мирославович. – Він нам сказав, коли вже мав усі папери на руках. Ми його відмовляли, просили, але дарма. «Тату, не сердься і зрозумій…» – тільки й сказав на прощання...

Спочатку Тарас служив у Херсонській області. Там на його очах трапилася велика пожежа, коли в ніч з 31 січня на 1 лютого ц.р. загорілося приміщення, де ночували бійці. Про ту пожежу, в якій згоріло шестеро вояків, писала вся преса. Тарас тієї ночі не спав – був на чергуванні і врятував з полум’я двох побратимів.

На початку квітня батальйон перекинули під Маріуполь, а згодом – до Сєвєродонецька Луганської області. Тарас часто телефонував додому, однак про війну не розповідав нічого. За час служби Тарас був лише раз у відпустці – у квітні. Рідні молилися не лише за нього, а й за всіх бійців, які воюють на Сході. Раділи, коли бачили, як чиїсь сини, чоловіки і батьки повертаються додому, як їх зустрічають теплими обіймами. Сподівалися так зустріти й свого, але не судилося… 21 серпня Тарас помер у Сєвєродонецьку від крововиливу в головний мозок і розриву печінки. Рідним про нещастя сповістили з Підволочиського райвійськкомату…

– Тарас був дуже спокійним хлопцем, компанійським, добрим, – з болем у голосі каже батько. – У мене є ще один син, Андрій, на рік молодший. Чотири роки тому наша сім’я пережила горе – в 48 років від інфаркту померла дружина. Нам всім було дуже важко пережити втрату, а тепер знову така біда… Не було дня, щоб не плакали… Ще не встигну прокинутися, а очі вже мокрі від сліз. Бабуся Тараса також ходить, мов у воду опущена. Прийдемо до хати, подивимося на фотографію, поговоримо з ним і далі йдемо до роботи. Але хіба та робота в радість? Працюєш, бо треба, а думки іншим зайняті, і такий біль на серці, що словами не передати.

Поховали Тараса Біленького 26 серпня у Підволочиському Парку Слави. На цій алеї відкриють меморіал загиблим воїнам АТО. Тарас перший з Підволочиського району похований на тому місці.

Війна батько 26-річного загиблого бійця Тернопільщина
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі