Захищав Україну, втратив руки, але повернувся до роботи: неймовірна історія Юрія Трохименка з Тернопільщини

Юрій Трохименко став до лав ЗСУ у лютому 2022-го року. Понад рік захищав Україну у найгарячіших точках, служив у 105-ій бригаді командиром відділення.

Юрій Трохименко – ветеран російсько-української війни. До повномасштабного вторгнення працював інженером у Збаразькому РЕМі. На захист батьківщини став у лютому 2022-го. У березні 2023 року на позиції наших військових на Харківщині напали російські окупанти. У важкому бою Юрій втратив обидві руки. Про своє життя після важкого поранення Юрій Трохименко розповів журналістам Терену.

Проти нас стояв “шторм z”… Міна потрапила перед нами, потім в щілину. Далі між нами і щілиною 5 метрів – туди влучило, і ми не почули їх вихід, бо, можливо, вони перейшли з іншої закритої позиції. Тоді прилетіло прямо в нас. Так я отримав поранення… – розповідає Юрій Трохименко.

Після поранення Юрій пройшов тривале лікування та реабілітацію. Нині повернувся до роботи у Збаразькому РЕМі на посаду техніка. У побуті йому допомагають придбані за волонтерські кошти біонічні протези, які зробили у лютому 2024 року.

Зараз я їх використовую тільки на роботі. Раніше в мене було дві пари батарей, використовував їх як виходив “в люди”. А зараз в мене залишилась одна пара, бо друга вже не тримає заряд, – каже Юрій Трохименко.

Через проблеми з акумуляторами зараз ветеран все частіше використовує механічні протези, які профінансувала держава.

Я можу стати у чергу на виготовлення біонічних протезів від держави. Але я не використовую цю можливість тому, що думаю, можливо, вийде зробити трансплантацію рук. І тоді невикорстані державні кошти на виготовлення протезів зможуть піти комусь іншому, – каже ветеран.

Ветеран мріє зробити трансплантацію рук – це складна хірургічна операція з пересадки рук від посмертного донора. Чоловік вже оплатив огляд, аби дізнатися, чи можливо зробити операцію.

Доглядає за мною моя дружина, і я просто розумію, що від її опіки я стаю вже не чоловіком, а дитиною, тому це я хочу руки, аби щось змінити, – говорить ветеран.

У повсякденному житті Юрій Трохименко самостійно користується телефоном за допомогою голосового керування, додатків на основі штучного інтелекту та стилуса. Однак чимало незручностей у нього виникає через непристосованість громадських місць для людей з ампутаціями рук.

Це моя така думка від спостереження, що людей із ампутаціями рук більше дискримінують, ніж з ампутаціями ніг. Для людей з ампутаціями ніг скрізь є пандуси, а от двері, які можна відчинити, не відкриваючи за ручку… Мало хто думає про такі нюанси… До протезів краще ставитись так, немов це продовження моєї руки. Наприклад, коли вітаюся – я підношу, розгинаючи гак, – каже Юрій Трохименко.

У будинку Юрія Трохименка, який допомогла придбати місцева влада, зробили ремонт та все підлаштували відносно фізичних потреб чоловіка.

Більшість будинку пристосовано до мене. Ми з дружиною шукали компроміси, щоб було зручно, наприклад, якщо я сам удома. Я можу сам сходити в туалет, сам прийняти душ, правда з обтиранням є трохи труднощі. Із готуванням їжі теж є – я не можу ніяк це реалізувати, це дуже складно. Але якщо дружина мені підготує, наприклад, все поставить, то я можу і сам поїсти, – каже ветеран.

Життя після поранення продовжується, незважаючи на труднощі, зазначає Юрій Трохименко. Він каже, що за останній час переосмислив багато речей і дуже дякую рідним і близьким за підтримку.

Детальніше – у сюжеті: